25.04.22р. - 29.04.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 67, 68, 69, 70
УКРАЇНА - ЧЛЕН ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА
Світ не дружній і не ворожий стосовно нас, а просто байдужий.
Д. Холмс
Ми не можемо врятувати світ, не змінивши його.
Г. Фосдін
У цьому світі все відбувається зовсім не так, як очікуєш.
Агата Крісті
Світ закінчився би, якби він не оновлювався і не змінювався.
Жорж Санд
Світ чомусь влаштований безглуздо, але журитися із цього приводу не варто, усе одно із цим нічого не вдієш.
Етель Ліліан Войніч
ПРИГАДАЙТЕ
1. У якому регіоні Україні розташований географічний центр Європи?
2. Які структурні підрозділи ООН займаються питаннями міжнародної безпеки?
3. Яке місце, на вашу думку, посідає Україна в сучасному світі?
ТЕМА : УКРАЇНА — ЧЛЕН ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА
1. Геополітичне становище України
Сучасна Україна е однією з найбільших за площею європейських держав. На її території розташований географічний центр Європи.
Особливості географічного положення мали визначальний вплив на геополітичне становище українських земель: вони завжди сполучали й водночас роз’єднували Європу та Азію. Територія України не має природно захищених кордонів із сусідніми державами. Вона є компактною, освоєною людиною, без екстремальних умов для життя. Помірні природно-кліматичні умови, родючі землі, наявність досить багатих мінеральних та інших ресурсів створюють сприятливі можливості для її розвитку. Одночасно із цим Україна має високий рівень транзитності території та вихід до морів, які створюють для неї сприятливі умови для інтеграції у світове господарство.
Особливості географічного розташування визначили специфіку цивілізаційного розвитку українських земель. Вони стали межею розподілу сфер впливу західноєвропейської католицької, східноєвропейської православної та ісламської цивілізацій. Спроби цих цивілізацій у минулому розширити свою сферу впливу спричиняли їх боротьбу за українські землі, що постійно порушувало мир і спокій населення.
Сьогодні історична ситуація змінилася, але чинник цивілізаційних впливів сусідніх держав залишається досить вагомим і спонукає Україну враховувати його під час визначення свого місця у світі, у вирішенні глобальних проблем сучасності, участі в інтеграційних процесах у Європі тощо.
Соціокультурна й географічна рубіжність становища України обумовлює для неї можливості стати як мостом, що поєднує Схід і Захід, так і «сірою» буферною зоною між ними. Яка з них буде реалізована, залежить від українських політиків та народу.
Якого геополітичного вибору зараз дотримується Україна?
Геополітика — наука, що вивчає взаємодію різних країн у масштабах усього світу або великих регіонів з урахуванням географічних чинників.
2. Співпраця України з міжнародними організаціями
Україна є однією з країн — засновниць ООН і нині бере активну участь у всіх напрямах діяльності цієї організації. Найважливішими з них є підтримання міжнародного миру та безпеки, зміцнення верховенства права в міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини. Починаючи з липня 1992 р. українські військовослужбовці беруть участь в операціях ООН із підтримання миру на Кіпрі, у Косово, Кот-д’Івуарі, Ліберії, Судані та Південному Судані. За цим показником Україна посідає п’яте місце серед країн Європи.
УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ МІСІЯХ ООН
Назвіть країни, у яких українські військові здійснювали миротворчі місії.
Україна є учасницею більшості універсальних міжнародних договорів, депозитарієм яких виступає Генеральний секретар ООН. Україну неодноразово обирали непостійним членом Ради Безпеки ООН та інших виборних органів, вона є членом керівних органів ООН та спеціалізованих установ системи ООН. Представники України також входили до складу керівних органів: Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення, Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації, ООН із питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО), Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, Всесвітньої продовольчої програми ООН. Триває ефективна взаємодія України зі спеціалізованими установами ООН із багатьох питань глобального порядку денного, у тому числі боротьби з бідністю, охорони навколишнього середовища, удосконалення системи охорони здоров’я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів ООН в Україні.
На окрему увагу заслуговує ґрунтовна робота, яку здійснює українська сторона на різних напрямах співробітництва з МАГАТЕ. Одним з актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії Україна—ЄС—МАГАТЕ в межах інтеграції енергетичних просторів.
Прикладом успішної участі України в діяльності міжнародних організацій також може бути різнобічна взаємодія з ЮНЕСКО, спрямована на розширення міжнародного співробітництва наукових, освітніх, культурних інституцій. Завдяки співробітництву із цією інституцією чимало пам’яток історії та культури України потрапили до списку Світової спадщини і, відповідно, під її захист.
Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Її головними цілями є забезпечення тривалого й стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур. Набуття Україною членства в СОТ у травні 2008 р. відкрило для нашої країни можливість ведення переговорів щодо угод про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни у провадженні чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Вступ України до СОТ відкрив перспективи для розвитку національної економіки. Україна на абсолютно рівних умовах та правах з іншими членами організації бере безпосередню участь у формуванні новітніх правил торгівлі на світовому ринку. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою узгодження його з нормами та принципами СОТ. Завдяки членству в СОТ економіка нашої держави позбулася дискримінаційних правил щодо участі в міжнародній торгівлі.
ЦІКАВО ЗНАТИ
Україна є учасницею Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБОЄ) від 30 січня 1992 р. Згідно з Гельсінським Заключним актом НБСЄ 1975 р., до основних напрямів діяльності організації належать питання, що стосуються безпеки, співробітництва в галузі економіки, науки, технологій та довкілля, а також у гуманітарній та інших сферах (права людини, інформація, культура, освіта).
Сьогодні ОБСЄ є найбільшою регіональною організацією, яка об'єднує 57 держав Європи, Центральної Азії та Північної Америки для розвитку політичного діалогу та співробітництва у сфері безпеки в усіх її вимірах: військово-політичному, економічному та гуманітарному. Регіон відповідальності організації охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримують зв'язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів — Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс (середземноморські партнери); Афганістан, Південна Корея, Таїланд і Японія (азіатські партнери).
Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні й вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки та співпраці в регіоні. Серед головних напрямів співпраці України з ОБСЄ — зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні заморожених конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ. У 2013 р. Україна головувала в цій організації. На сьогодні місія ОБСЄ виконує важливу спостережну функцію на лінії розмежування українських і російських військ на Донбасі, виконуючи роль стримуючого чинника для розв'язання повномасштабних бойових дій. Через агресію Росії проти України ОБСЄ призупинило діяльність російської делегації в діяльності організації.
У чому, на вашу думку, полягає важливість участі України в діяльності ОБСЄ?
Членство України в Раді Європи (РЄ) є важливим чинником інтеграції країни в єдиний європейський правовий простір шляхом узгодження національного законодавства з нормами організації. Основні напрями співробітництва України та РЄ, зокрема забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьба з корупцією, покладено в основу Плану дій РЄ для України на 2008—2011 рр. Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена в усіх головних органах РЄ; у 2010—2011 рр. відбулося головування України в Комітеті Міністрів РЄ.
Що дає Україні співпраця з міжнародними організаціями?
3. Європейський вибір України. Угода про асоціацію Україна — ЄС
Після здобуття Україною незалежності перед нею відкрився вибір зовнішньополітичної орієнтації. У міжнародних відносинах Україну представляє Президент.
У першій половині 1990-х рр. головними завданнями зовнішньої політики України були: забезпечити її міжнародне визнання, відстояти статус позаблокової держави в обмін на ліквідацію ядерної зброї та її носіїв і домогтися міжнародних гарантій незалежності. Більшість цих завдань було виконано.
У другій половині 1990-х рр. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовекторності. Стратегічними партнерами були проголошені США, Росія, Польща та деякі інші держави. Проте домогтися рівнозначних відносин з основними партнерами виявилося неможливо, хоча й були досягнуті значні успіхи у двосторонніх відносинах. Час від часу загострювалися відносини зі США, ЄС і НАТО через корупцію в Україні та невиконання нею взятих на себе зобов’язань.
УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Назва | Рік, із якого Україна бере участь у діяльності |
Організація Об’єднаних Націй (ООН) | 1945 |
Всесвітній поштовий союз (ВПС) | 1947 |
Всесвітній союз електрозв’язку, міжнародний консультативний комітет із питань радіо | 1947 |
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) | 1948—1949, поновлено з 1992 |
Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) | 1951 |
ООН із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) | 1954 |
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) | 1957 |
Всесвітня організація інтелектуальної власності | 1970 |
ООН із промислового розвитку (ЮНІДО) | 1985 |
Співдружність Незалежних Держав (СНД) | 1991 |
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) | 1992 |
Парламентська асамблея Чорноморського економічного співробітництва, Чорноморська асоціація економічного співробітництва | 1992 |
Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) (раніше Міжнародний банк реконструкції та розвитку) | 1992 |
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) | 1992 |
Міжнародна морська організація (ІМО) | 1994 |
Рада Європи (РЄ) | 1995 |
Об’єднання країн: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова (ГУАМ) (раніше ГУУАМ; до об’єднання входив також Узбекистан) | 1996 |
Світова організація торгівлі (СОТ) | 2008 |
Угода про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) | 2014—2015 |
У роботі яких міжнародних організацій брала участь Україна після здобуття незалежності?
З іншого боку Росія стала вживати заходів, щоб включити Україну в коло своїх геополітичних планів. Зрештою Україна опинилася перед вибором інтеграції з НАТО, ЄС або з Росією. У 2002 р. Україна оголосила про євроінтеграційний вибір. Цей шлях передбачав здійснення широкомасштабних реформ, які наблизили країну до стандартів ЄС і НАТО. Проте реформи так і не відбулися. Єдиною втіхою стало надання Україні статусу країни — сусіда ЄС. Щоб налагодити зіпсовані відносини зі США, наша країна взяла участь у війні в Іраку.
У 2003 р. Україна різко змінила курс і підписала з Росією, Білоруссю та Казахстаном угоду про Єдиний економічний простір. Проте ця угода залишилася лише на папері.
Після «помаранчевої революції» Україна повернулася на шлях європейської інтеграції. У 2005 р. вона отримала статус країни з ринковою економікою, що відкрило перспективи для більш тісної економічної співпраці з країнами Заходу. У 2008 р. Україна приєдналася до СОТ.
У 2010 р. відбувся новий поворот зовнішньополітичного курсу України в бік Росії. Було оголошено про відмову від намірів вступити до НАТО. Однак така зміна курсу призвела до опору в суспільстві, що почав посилюватися. Непідписання тогочасним президентом України В. Януковичем асоціації з ЄС підштовхнуло народ до Революції Гідності.
ДОКУМЕНТ
Із виступу президента Європейської ради Дональда Туска
Зовнішньому ворогу вас не здолати. Ви занадто сильні. Проте ви можете зазнати поразки від самих себе внаслідок внутрішньої боротьби. Саме тому ви маєте зберігати єдність та уникати внутрішніх конфліктів...
Якщо ви й надалі будете такими рішучими, хоробрими та послідовними, якими були на Майдані, якими ви є під час боротьби за цілісність держави, якщо ви зможете витримати тягар реформ та не здатися, ви втілите свої мрії та досягнете своїх цілей.
Які чинники, на думку представника ЄС, сприятимуть європейському вибору України?
Революція Гідності, агресія Росії, широкомасштабні реформи визначили для України єдиний напрям розвитку — євроатлантична інтеграція. У 2015 р. набула чинності підписана угода про асоціацію з ЄС, яка відкрила ринок Європи для українських товарів.
У 2017 р. Україна отримала безвізовий режим із країнами ЄС. НАТО активно допомагає Україні реформувати армію, давати відсіч російській агресії.
Коли Україна зробила вибір на користь євроатлантичної інтеграції?
ВИСНОВКИ
Геополітичне становище України обумовлює для неї можливості стати як мостом, що поєднує Схід і Захід, так і «сірою» буферною зоною між ними. Зрештою було обрано курс на євроатлантичну інтеграцію. Каталізатором цього стала збройна агресія Росії проти України. У міжнародних відносинах Україна посідає активну позицію. Вона бере участь у діяльності різноманітних міжнародних організацій, налагоджує двостороннє співробітництво.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Що таке геополітика?
2. Які чинники є визначальними в геополітичному становищі України?
3. У яких регіонах світу українські військові під егідою ООН брали участь у миротворчих операціях?
4. Чи згодні ви з думкою, що активна участь у діяльності міжнародних організацій підвищує міжнародний авторитет країни?
5. Проведіть дискусію, чи є закономірним вибір євроінтеграційного шляху розвитку України.
6. Підготуйте есе на тему «Яким я бачу місце України у світовому співтоваристві?»
7. Обговоріть у групах. Що заважає Україні стати повноправним членом Європейського Союзу і НАТО?
8. Складіть перелік перетворень, які, на вашу думку, необхідно здійснити Україні на шляху до європейського і світового співтовариства.
9. Поясніть, як ви розумієте наведені епіграфи до теми. Як, на вашу думку, вони пов'язані з її змістом?
18.04.22р. - 22.04.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 64, 65, 66
Міжнародні відносини та міжнародне право
Нині подія, що відбулася в одному місці, може вплинути на весь світ. Велика кількість тісних політичних, економічних, культурних та інших зв’язків між регіонами й країнами потребує врегулювання, визначення чітких правил того, як вони здійснюються. Ці принципи були викладені в численних міжнародних угодах та деклараціях, що дозволяє, з одного боку, уникнути конфліктів, а з іншого — зробити співпрацю між країнами більш ефективною. Існуючу систему зв’язків між країнами називають міжнародними відносинами.
Міжнародні відносини — система взаємодій, суб’єктами яких є держави, міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації та, за особливих умов, приватні особи. До сфери міжнародних відносин належать військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства.
Засобом здійснення міжнародних відносин є дипломатія. До поняття дипломатії належить і сукупність практичних заходів, прийомів і методів, що застосовують за конкретних умов і характеру завдань, і офіційна діяльність глав держав та урядів щодо здійснення зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів цих держав. Крім того, із поняттям дипломатії пов’язують мистецтво ведення переговорів для запобігання або врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятних рішень, розширення та поглиблення міжнародного співробітництва.
Науковці вважають, що, незважаючи на багатогранність міжнародних зв’язків, міжнародні відносини передусім базуються на політичних відносинах між країнами. Цей пункт визначає й решту особливостей того, що розуміють під поняттям міжнародних відносин.
Головною дійовою особою міжнародних відносин є держава, яка здійснює їх за допомогою дипломатії. Проте останнім часом стають популярними ідеї, які стверджують, що в сучасних умовах роль держави падає, при цьому роль інших чинників — транснаціональних корпорацій, міжнародних урядових та неурядових організацій — зростає.
Основа всіх міжнародних дій держав базується на їхніх національних інтересах, що перш за все полягають у прагненні держав забезпечити свої безпеку, суверенітет і виживання.
Міжнародна взаємодія базується на так званому принципі «балансу сил», згідно з яким у здійсненні міжнародних відносин
Транснаціональні корпорації — акціонерні товариства, що володіють підприємствами в інших країнах, виготовляють і продають свою продукцію за кордоном.
Міжнародне право — система юридичних принципів і норм договірного й звичаєвого характеру, які виникають унаслідок погодження між державою та іншими суб'єктами міжнародного співтовариства з метою мирного співіснування.
Об'єкт — те, на що спрямована діяльність суб'єкта.
Суб'єкт — той, хто здійснює таку діяльність.
Злочини проти людства (людяності), миру та безпеки людства — системні широкомасштабні прояви особливо тяжких злочинів (масові вбивства, тортури, зґвалтування, політичні, расові або релігійні переслідування, воєнні злочини), що організуються, підтримуються або замовчуються урядами країн.
МЕТА ТА ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Розкрийте за схемою особливості сучасних міжнародних відносин.
перевагу мають найбільш могутні держави, тому менші держави змушені об’єднуватися між собою або з однією з великих держав для захисту своїх інтересів. Баланс сил може набувати різних форм — однополярної, коли одна держава домінує у світовій політиці, біполярної (конфлікт між двома великими державами та їхніми прибічниками за світове домінування), триполярної, мультиполярної.
Що таке міжнародні відносини?
2. Міжнародна безпека
Упродовж минулого століття розвиток світу визначало протиборство двох геополітичних об’єднань держав, приблизно рівних за силою, — соціалістичного табору, очолюваного СРСР, і західних демократій на чолі зі США. Унаслідок розпаду СРСР, що зазнав поразки в «холодній війні», у світі залишився лише один полюс сили — США, тобто світ став однополярним. Проте такі держави, як Китай, Японія, Росія, Індія, Німеччина, Франція, теж претендують на свій «шматок пирога». Це має такі наслідки:
• відсутність безумовної підтримки політики США союзниками;
• наростання протестних настроїв серед самих американців, не згодних сплачувати вартість світової гегемонії своєї країни як доларами, що можуть бути спрямовані на інші цілі, так і життями американських солдатів, які гинуть у різних куточках світу;
• обурення й організований опір потенційних жертв, не згодних із тим, що великі держави відповідно до своїх інтересів вирішують їхню долю.
Для уникнення чергового світового конфлікту через прагнення великих держав глобального панування в період після Другої світової війни було розроблено принципи міжнародної безпеки, які полягають у підтриманні та зміцненні міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій держав:
• сучасні міжнародні відносини мають гарантувати однаковий рівень безпеки для всіх країн;
• для розв’язання проблем безпеки необхідна співпраця всіх учасників міжнародних відносин;
• для усунення агресії та розв’язання конфліктів мають бути застосовані колективні дії світового співтовариства;
• використання широкого арсеналу засобів підтримання миру;
• міжнародні відносини мають базуватися на принципах взаємної довіри, прозорості світової політики та системності безпеки.
Механізмом дотримання цих принципів є діяльність ООН. Відповідно до Статуту ООН, підтримання міжнародного миру та безпеки має будуватися на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та здійснюватися Генеральною Асамблеєю (загальними зборами представників країн — учасниць ООН) і Радою Безпеки (вищий орган із 15 членів — п’ять постійних та десять непостійних, яких обирають кожні два роки), компетенція яких у цій сфері чітко розмежована.
Генеральна Асамблея може обговорювати будь-які питання чи справи, що стосуються миру та безпеки, у тому числі розглядати загальні принципи співробітництва в цій області, давати рекомендації державам і Раді Безпеки із цих питань. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки е єдиним органом ООН, що має право починати дії, превентивні (запобіжні) та примусові, від імені ООН, у тому числі об’єднаними збройними силами держав — членів ООН.
У Європі принципи міжнародної безпеки здійснюються за допомогою Наради з безпеки та співробітництва. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) проходила з 3 липня 1973 до 1 серпня 1975 р. за участю 33 європейських держав, США й Канади. Вона завершилася підписанням главами держав та урядів у місті Гельсінкі Заключного акта, який визначив засади співробітництва держав у Європі та став довгостроковою програмою дій, спрямованою на розбудову єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи.
Цей Акт стверджує, що «у межах міжнародного права всі держави-учасниці мають рівні права й обов’язки. Вони поважатимуть право всіх членів визначати та здійснювати за своїм бажанням відносини з іншими державами згідно з міжнародним правом і в дусі цієї Декларації». Також цим Актом було зафіксовано принцип непорушності існуючих кордонів європейських країн, дотримання прав людини та встановлення міжнародного правового контролю за цим процесом, співробітництво європейських країн у галузі економіки, науки, техніки, охорони навколишнього середовища, а також вільний обмін інформацією.
Які міжнародні організації покликані бути на сторожі міжнародної безпеки?
СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ
Порівняйте структуру Ліги Націй та ООН. Завдяки чому ООН стала більш ефективною міжнародною організацією?
3. Міжнародне право
Систему відносин між державами, міжнародними організаціями регулюють норми міжнародного права. Передусім воно засноване на Статуті ООН, який започаткував сучасне міжнародне право. У ньому закріплені основоположні принципи міжнародного права.
Відносини між державами є предметом міжнародного права. Його суб’єктами виступають держава загалом та міжнародні організації, а об’єктами — матеріальні та нематеріальні блага, із приводу яких виникають міждержавні відносини (наприклад територія, природні ресурси). Суб’єкти міжнародного права — це утворення, здатні мати права й обов’язки, що випливають із міжнародного права, захищати їх і здійснювати міжнародні відносини, регульовані міжнародним правом.
У міжнародному праві над суб’єктами немає верховного органу, а діє давньоримський принцип «рівний над рівним не має влади». Тому суб’єкти міжнародного права самі створюють механізми його забезпечення.
Виділяють первинні, вторинні й нетипові суб’єкти міжнародного права.
Первинними та основними суб’єктами міжнародного права є держави. Держави є суб’єктами міжнародного права внаслідок свого існування. Незалежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах — уряд, глава держави, міністр закордонних справ, якість суб’єкта міжнародного права належить державі загалом.
Держава як суб’єкт міжнародного права має володіти такими ознаками: державний суверенітет, державна територія, населення, державна влада.
Державний суверенітет — це верховенство влади держави на своїй території та її незалежність у міжнародних відносинах. Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції.
Юрисдикція — це прояв суверенітету держави, який означає обсяг і сферу дії державної влади. Розрізняють такі види юрисдикції:
• за обсягом: повну або обмежену;
• за сферою дії: територіальну та екстериторіальну;
• за характером влади: законодавчу, виконавчу й судову.
У межах території держава здійснює повну юрисдикцію. Повну екстериторіальну юрисдикцію держава здійснює на морських, повітряних та космічних кораблях, що перебувають у міжнародному просторі, а також у приміщеннях дипломатичних представництв на території інших держав. Обмежену юрисдикцію держава здійснює щодо своїх громадян, які перебувають за межами її території.
Наявність території (так само, як і наявність суверенітету) є властивістю держави як суб’єкта міжнародного права. У міжнародному праві розрізняють три види території залежно від правового режиму: державна територія, територія зі змішаним режимом і територія з міжнародним режимом.
Державна територія — це територія, на яку поширюється суверенітет держави.
Територія зі змішаним режимом — це простір, який не перебуває під суверенітетом якоїсь держави, але стосовно якого держава здійснює деякі суверенні права в межах, встановлених міжнародним правом. Насамперед це права розвідки, розробки та охорони природних ресурсів. До територій зі змішаним режимом належать виключна економічна зона та континентальний шельф.
Територія з міжнародним режимом — це простір, розташований за межами державних кордонів, що перебуває в загальному й рівноправному користуванні всіх держав. Режим цього виду територій визначається тільки міжнародним правом. До таких територій належать: Космос, відкрите море, дно під ним і повітряний простір над ним, а також Антарктика.
Населення держави — це сукупність усіх фізичних осіб, які перебувають на території держави та підкоряються її юрисдикції. Держава здійснює територіальну юрисдикцію щодо осіб, які перебувають на її території незалежно від їхнього громадянства, а також персональну юрисдикцію щодо власних громадян, які перебувають за її межами. Категорією осіб, які не підпадають під юрисдикцію держави, де вони перебувають, є дипломати, консульські працівники, співробітники спеціальних місій, члени їх сімей.
Вторинними суб’єктами міжнародного права є міжнародні організації, тому що їх створюють держави — первинні суб’єкти.
Міжнародна організація — це організація, яка створена на основі міжнародного договору для здійснення цілей, передбачених статутним документом, має постійні органи управління та стійку організаційну структуру. Міжнародні організації створюються відповідно до норм міжнародного прана, їх існування не має порушувати інтереси окремої держави або міжнародного співтовариства загалом. Як правило, міжнародні організації створюються для співпраці в конкретній сфері, наприклад Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК). Однак існують і універсальні міжнародні організації, до яких перш за все належить ООН.
Крім названих основних суб’єктів міжнародного права — держав та міжнародних організацій, існують так звані «нетипові суб’єкти». Це утворення, які міжнародне співтовариство визнає як суб’єкта, хоча воно не відповідає критеріям повноцінного суб’єкта міжнародного права. До них відносять нації і народи, що борються за свою незалежність, та Ватикан.
Нації і народи, що борються за свою незалежність, є державами на стадії становлення. У таких ситуаціях створюють органи, які ефективно здійснюють контроль над значною частиною території, представляють народ на міжнародній арені, тобто набувають деяких ознак державності. До таких суб’єктів міжнародного права можна віднести невизнані або частково визнані держави, наприклад Тайвань, Курдистан і Косово.
Якими є особливості міжнародного права?
4. Міжнародне гуманітарне право
Міжнародне право регулює відносини між країнами у сфері військового, наукового, культурного співробітництва, економічних відносин, захисту навколишнього середовища, прав людини тощо.
Таким чином, у міжнародному праві існує багато галузей. Одна з них — це гуманітарне право. У ньому деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в мирний час (міжнародне право прав людини), предметом якого є здійснення, забезпечення й захист прав людини, та міжнародне гуманітарне право в період збройних конфліктів (право збройних конфліктів).
Гуманітарне право визначає стандарти в галузі прав людини — обов’язкові для всіх держав правила поводження з людьми. Вони затверджують рівні права всіх людей, їх право на свободу й особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, право на мирні збори, регулюють право брати участь в управлінні державними справами, забороняють дискримінацію, жорстоке, принизливе поводження з будь-ким та рабство, работоргівлю, примусову працю тощо.
Отже, норми гуманітарного права можна поділити на такі тематичні групи:
• боротьба з масовими порушеннями прав людини, зі злочинами проти людства;
• захист прав окремих категорій індивідів;
• питання правового статусу індивідів.
У разі порушення державою визначених нормами гуманітарного права прав і свобод людини потерпіла особа може звернутися з позовом проти держави до Європейського суду з прав людини, а також (за умови дотримання певної процедури) до ООН.
Завданням права збройних конфліктів є забезпечення максимально можливого захисту учасників конфлікту, мінімізації кількості жертв та визначення відповідальності за порушення цих норм. Міжнародне право збройних конфліктів кодифіковане в Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і 1907 рр., Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р., резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та інших документах. Ними заборонено:
• використовувати вибухові боєприпаси, хімічну та біологічну зброю, а також будь-яку іншу зброю, боєприпаси або матеріали, створені з метою завдання зайвих страждань;
• убивати або завдавати поранень супротивнику, який здався;
• віддавати наказ не залишати нікого в живих або погрожувати діяти таким чином;
• вживати не за призначенням прапор перемир’я, національний прапор, розпізнавальні знаки й уніформу;
• знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю;
• завдавати ударів по незахищених містах, селищах і будівлях;
• грабіж та мародерство тощо.
У яких документах записані основні права людини?
ВИСНОВКИ
Система міжнародних відносин та міжнародного права регулює відносини між державами та міжнародними організаціями. У сучасному вигляді міжнародні відносини сформувалися після Другої світової війни.
Міжнародні видносини охоплюють різноманітні види зв'язків між державами. Одним із найголовніших їх завдань є збереження миру, уникнення конфліктів, а за умов війни — максимальне зменшення кількості її жертв.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Як ви розумієте поняття міжнародних відносин?
2. Що таке дипломатія?
3. Хто є основним учасником міжнародних відносин?
4. Якими ознаками володіє держава як суб'єкт міжнародного права?
5. Що таке державний суверенітет? На що він поширюється?
6. У чому полягає потреба існування міжнародного права?
7. Як ви розумієте поняття «баланс сил»?
8. Яку сферу людського існування регулює гуманітарне право?
9. Визначте основні принципи сучасного гуманітарного права.
10. Визначте обов'язкові умови існування міжнародної організації.
11. На думку американського політолога Дж. Розенау, символічними суб'єктами міжнародних відносин є турист і терорист. Як ви розумієте цей вислів?
12. Підготуйте короткі повідомлення про міжнародні організації, завданням яких є підтримання миру; регіональний розвиток; культурне співробітництво; захист прав людини; активність молоді.
13. Які особливості міжнародних відносин відображені в епіграфах до теми? Поясніть, як ви їх зрозуміли.
14. Напишіть есе на тему «Чи потрібні діалоги і дискусії в міжнародних відносинах?»
11.04.22р. - 15.04.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 61, 62, 63
Україна, Європа, світ. Інтегрування та глобалізація
На думку канадського філософа й медіадослідника Маршалла Маклуена, людство досягло тієї стадії розвитку, в основі якої лежить повна взаємозалежність усіх людських груп, націй, культур та релігій. Тепер людство перебуває в одній зоні тісної взаємодії: будь-яка подія на будь-якому континенті одразу ж здійснює вплив на добробут і поведінку людей на всіх інших континентах, із чого й випливає, що всі нації та всі співтовариства пов’язані між собою тісною мережею взаємозв’язків, ніби проживають у «єдиному селі». Такі процеси багаторазово зменшують світ, перетворюючи його на «глобальне село».
На чому базується така думка дослідника? Чи погоджуєтеся ви з нею? Наведіть аргументи, які підтверджують чи спростовують думку Маклуена.
ІНТЕГРАЦІЯ Й ГЛОБАЛІЗАЦІЯ. ВИТОКИ Й ПРОЦЕС ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Нині, в умовах розвитку інформаційного суспільства, на регіональному та світовому рівнях спостерігається зближення різних країн і народів через економічну, інформаційну, політичну та інші види інтеграції. Відбувається формування так званого єдиного планетарного суспільства, яке ще можна назвати глобальним. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції й уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі.
Бюро корисної інформації
З історії нам відомі різноманітні періоди переселення народів, установлення економічних зв’язків між народами. Пригадаймо, наприклад, Великий шовковий шлях, що проходив через багато країн Європи й Азії, чи великі імперії, що існували задовго до виникнення сучасних засобів зв’язку або транспорту. Взаємозв’язки та взаємовпливи між різними народами відомі вже давно, але ще ніколи не здійснювалися вони в такому масштабі, як сьогодні.
Що ж принципово відрізняє наш час від попередніх епох, що призвело до посилення й пришвидшення процесів глобалізації?
Науково-технічна революція, розвиток комунікаційних технологій роблять світ більш компактним: будь-яка подія, що відбулася в будь-якому куточку світу, миттєво стає відомою всюди і впливаючи на розвиток інших народів.
Ознаками сучасної глобалізації є такі:
Зростає взаємозалежність національних економік різних держав; утворення міжнародних виробничих комплексів, корпорацій, що перетинають міжнародні кордони; запровадження єдиних виробничих стандартів.
Інтенсифікація руху товарів, капіталів, робочої сили в міжнародному масштабі.
Зростання технологічної кооперації між різними компаніями;
Розвиток глобальних інформаційних мереж, що пов’язують увесь світ.
Єдність і взаємозалежність фінансових систем різних країн світу.
Створення міжнародних організацій, що опікуються глобальними проблемами
Питання для обміркування
Як ви гадаєте, глобалізація — це позитивне явище чи негативне? Поясніть чому. Які наслідки? Наведіть приклади для підтвердження своєї думки.
Позитивні наслідки глобалізації: вона збільшує можливості людства, допомагає досягнути гармонії та добробуту для всіх, підвищує ефективність економіки, використання обмежених ресурсів. Вона сприяє ефективному міжнародному поділу праці, зростанню конкуренції в міжнародному масштабі, прискоренню науково-технічного прогресу, розвитку та нанотехнологій. Завдяки об’єднанню зусиль людство може краще справлятися із загальними проблемами, такими як забруднення довкілля, бідність, голод тощо.
Негативними наслідками глобалізації є нерівномірний розподіл благ, де виграють, у першу чергу, індустріальні країни, залишаючи країни, що розвиваються, далеко позаду. Замість того, щоб пом’якшувати існуючі у світі протиріччя, глобалізація може їх загострювати. Результатом стає ще більше зубожіння населення країн, що розвиваються, через знищення неконкурентоспроможних підприємств; погіршення довкілля в разі винесення найбільш «брудних» підприємств у бідніші країни тощо.
Ідеї для дослідження
Викриття: Дитяча праця, що стоїть за смартфонами та електричними батарейками Організація «Міжнародна амністія» (AmnestyInternational) оприлюднила звіт, згідно з яким провідні виробники електроніки не проводили елементарних перевірок, щоб упевнитися, що до їх продуктів не потрапляє кобальт, видобутий з використанням дитячої праці. Автори доповіді відстежили, як посередники купують кобальт на шахтах у Демократичній Республіці Конго, де активно використовується дитяча праця, і перепродають його дочірній компанії китайського гіганта ZhejiangHuayouCobaltLtd. У згаданої китайської фірми закуповують мінерали понад десять транснаціональних корпорацій. Мільйони людей насолоджуються перевагами нових технологій, але рідко запитують, як їх роблять. Саме час великим корпораціям взяти на себе відповідальність на видобування сировини, з якої роблять їх високоприбуткові продукти», — сказав представник «Міжнародної амністії» Марк Дамметт.
Про що говорять наведені факти? Про який вплив глобалізації йде мова? Чому цей вплив саме такий? Як, на вашу думку, можна змінити ситуацію?
Вплив глобалізації поширюється також на культуру. Завдяки глобалізації формуються спільні цінності, а культурний спадок і традиції різних народів стають надбанням усього людства. Наприклад, у всьому світі набули популярності й поширення китайські й індійські оздоровчі практики, ресторани японської та італійської кухні тощо. Національні культури є спільним ресурсом нації, формують її мислення та дії. А глобалізація через обмін і відкритість робить їх доступними для всього людства. Однак негативною тенденцією глобалізації залишається комерціалізація культури, поширення масової культури, що призводить до втрати високих культурних цінностей, формування споживацького ставлення до життя, різноманітних побутових стереотипів аж до руйнування чи навіть знищення національних культур.
Питання для обміркування
Як ви вважаєте, який є вплив глобалізації на культуру? Наведіть факти.
Сучасна освіта також зазнала впливу глобалізаційних процесів. У світі спостерігається зростання мобільності як викладачів, так і студентів та учнів шкіл. Виникає певна уніфікація освітніх вимог, змінюються методи викладання та навчання. Набувають поширення дистанційні формати навчання, які дають змогу, проживаючи в одній країні, здобувати освіту в іншій. Дедалі більшого розвитку набувають освітні платформи, які дозволяють проходити курси провідних університетів безкоштовно або за символічну плату. Водночас виникає певний ризик втрати національних особливостей і надбань в освітній галузі. Проти наслідків глобалізації виступає рух антиглобалістів. Він направлений на заперечення зростаючої нерівності в глобалізованому світі й ставить за мету досягнення соціальних цілей на основі гуманістичних ідеалів, уявлення про необхідність солідарності та прагненні до справедливості. Одна з найгостріших проблем, яка стоїть перед людством, — збереження екології, що можливо лише завдяки загальнолюдській солідарності, чому і сприяють глобалізація та інтеграція.
Інтеграція — це згуртування, об’єднання політичних, економічних, державних і громадських структур у рамках регіону, країни, світу. Інтеграційні процеси стали новою віхою життя повоєнної Європи.
Найбільш раннім європейським інтеграційним утворенням є Європейський Союз, який розвинувся від зони вільної торгівлі й митного союзу до економічного союзу, що має власні наднаціональні політичні органи. Він виник у 1957 р. шляхом об’єднання 6 країн і сьогодні об’єднує 27 країн Європи. Сучасний вигляд ЄС базується на основі Маастрихтського договору від 1992 р. Він визначав завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації економічного й валютного союзу. Договір про створення ЄС стосувався спільної зовнішньої політики й політики безпеки, створення «простору свободи, безпеки та правопорядку» й координації у сфері правосуддя, боротьби з тероризмом та організованою злочинністю. Останній значний перегляд конституційних принципів ЄС був затверджений у Лісабонській угоді 2007 р., яка фактично виконує роль конституції ЄС.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:
Питання для обміркування
Щоб стати членом ЄС, держава має відповідати певним вимогам. Кандидатом може стати лише демократична держава, де гарантується верховенство права, поважають права людини, існує розвинена ринкова економіка та державна служба, на базі якої може здійснюватися керівництво ЄС. Як ви вважаєте, чи може Україна стати членом ЄС, чи відповідає вона визначеним вимогам? Відповідь аргументуйте.
Сьогодні Європейський Союз — це сім’я демократичних країн, що об’єдналися заради миру та процвітання. Це економічний і політичний союз, приєднуючись до якого, держави делегують частину своїх повноважень керівним органам ЄС. Найвищим етапом інтеграції стало введення у 2002 р. нової грошової одиниці — євро. Завдяки створенню спільного ринку та запровадженню єдиної валюти, люди, товари та послуги можуть вільно пересуватися всередині ЄС. Ще одним характерним показником є встановлення європейського громадянства. У 2012 р. Європейському Союзу було присуджено Нобелівську премію миру «За внесок упродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини в Європі».
04.04.22р. - 08.04.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 58, 59, 60
Лобіювання інтересів та корупція
1. Лобізм
Із характером впливу політичних партій на суспільне життя пов’язують виникнення такого явища, як лобізм, за якого певні групи домагаються від органів влади сприятливих умов для реалізації своїх інтересів. Лобізм — цілеспрямований вплив груп осіб або різноманітних організацій, що представляють інтереси якоїсь частини економічно потужних прошарків суспільства, на рішення законодавчих органів із метою отримання користі. Представників зацікавлених груп називають лобістами, а їхні групи — лобі. Також іноді лобізм називають «публічною адвокацією». Лобізм поділяють на легальний (виступи на слуханнях у парламенті, розробка документів, особисті зустрічі, формування громадської думки, здійснення й поширення результатів соціологічних досліджень тощо) та нелегальний (фінансування виборчих кампаній «своїх людей», усування незгодних різними шляхами, прямий підкуп посадових осіб тощо). Легальний лобізм не порушує чинних законів, нелегальний — ототожнюється з корупцією. Легальний лобізм просуває інтереси окремих осіб чи організацій, що відповідають загальнонаціональним інтересам і мають важливе значення для економіки всієї країни. Таке лобіювання здійснюють спеціальні структури — рухи, ліги, асоціації, союзи, діяльність яких оцінює та контролює громадськість завдяки доступу до інформації про їхню роботу. Такі лобістські групи намагаються оприлюднити свої наміри з метою залучення на свій бік широкої громадської думки. Також між ними існує конкуренція, що дозволяє їм контролювати одна одну, апелюючи в разі необхідності до мас-медіа громадськості. Ставлення до лобізму в різних країнах відрізняється. У США та Канаді він регулюється спеціальними законами, у Франції — вважається незаконним, в Індії — прирівнюється до корупції. В Україні не існує законів, що регулюють лобістську діяльність, хоча є пропозиції про необхідність прийняття відповідного закону. Чим небезпечний лобізм?
2. Корупція
Лобізм не можна назвати ні негативним, ні позитивним явищем. Усе залежить від того, із якою метою його використовують. ЦІКАВО ЗНАТИ Лобізм походить від англійського lobby — кулуари. У 1640-х рр. так називали вестибюль і два коридори в будівлі палати громад британського парламенту, куди виходили голосувати депутати і де вони могли зустрітися із зацікавленими особами, яких не допускали до зали на пленарні засідання. Засідання британського парламенту Головна проблема лобізму полягає в тому, що він може вести до корупції.
Корупція (від латин. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в незаконному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей із метою особистого збагачення, що завдає шкоди державі. Корупція відрізняється від лобізму тим, що лобісти не мають прямої вигоди від прийняття лобійованих ними рішень. Крім того, різні лобістські групи змагаються між собою за вплив на тих, хто приймає рішення. Корупція з’явилася в результаті споконвічного людського бажання збагатитися. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи й інтересами суспільства. До корупції може бути схильна будь-яка людина, що має повноваження щодо розподілу ресурсів, які їй не належать, на власний розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання прибутку, пов’язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття й покарання. Розрізняють багато різних видів корупції: кумівство, розтрата (розкрадання), хабарництво, здирництво, шахрайство. Кумівство (непотизм) — перевага в наданні грошових коштів або іншого майна, пільг, послуг, нематеріальних цінностей наближеним особам, родичам тощо. Розтрата — витрата посадовою особою законно довірених їй ресурсів, що їй не належать, із метою особистого збагачення. Хабарництво — надання посадовою особою послуг або певних привілеїв фізичній або юридичній особі в обмін на матеріальні блага або послуги, що призводить до завдання збитків державі, іншим фізичним та юридичним особам.
Вимагання (здирництво) — примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність. Здирництво практикується чиновниками, які мають владу перешкоджати комусь в отриманні послуг, що належать до компетенції чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад податків або мит), це також відкриває можливості для здирництва.
Шахрайство — поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної чи юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони. Також проявами корупції вважають використання інформації, отриманої під час виконання посадових обов’язків, в особистих інтересах, необгрунтовану відмову в наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної або неповної службової інформації. І якщо посадовій особі зробити подарунок, який теоретично може змінити її ставлення до дарувальника, це також вважатимуть корупцією. Крім того, якщо в межах однієї державної установи підлеглі дарують подарунки керівнику — це теж буде проявом корупції, тому що подарунок від підлеглого може вплинути на прийняття керівником рішень. При цьому дароване не обов’язково має бути матеріальним — переваги, пільги, послуги — усе, що надають безкоштовно або за дуже заниженою ціною відносно ринкової, із точки зору закону є подарунком і може стати елементом корупції. Чим корупція відрізняється від лобізму.
ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ
Обґрунтуйте важливість названих шляхів подолання корупції.
3. Наслідки корупції та боротьба з нею Дослідники вважають, що корупція є найбільшою перешкодою до економічного зростання й розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які прогресивні перетворення. Корупція характерна перш за все для країн, що розвиваються, де причинами її високого рівня є недосконалість політичних інститутів. Крім того, причинами корупції є: • двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне й зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чиновників і полегшує розуміння законів громадянами, але якщо закони двозначні, судді можуть тлумачити їх так, щоб прийняти «правильне» рішення; • незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати; • залежність стандартів і принципів, що лежать в основі роботи бюрократичного апарату, від політики правлячої еліти; • професійна некомпетентність бюрократії; • можливість легалізації незаконно здобутих благ; • кумівство та політичне заступництво, унаслідок чого формуються особисті стосунки (таємні домовленості), що послаблюють механізми контролю та запобігання корупції; • відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто регулювання однієї і тієї самої діяльності різними інстанціями; • нерозвинене або слабке громадянське суспільство, унаслідок чого громадяни не мають достатнього впливу для ефективного контролю за діями законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади. Корупція є давнім елементом існування держави. Її не можна повністю позбутися. Проте існують способи, які дозволяють максимально зменшити її рівень: • удосконалення законодавства таким чином, щоб уникнути двозначності в тлумаченні законів та судової системи з метою невідворотності покарання за корупційні злочини; • створення спеціальних антикорупційних державних органів, що компетентні у визначенні, чи є та або інша дія або бездіяльність проявом корупції; • створення економічних механізмів, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи закони; • посилення ролі ринків та конкуренції, що може зменшити розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також належить конкуренція в наданні державних послуг за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів; • виховання в суспільстві нетерпимості до корупції; • можливість громадського контролю за діями влади.
Що є головним у боротьбі з корупцією?
ЦІКАВО ЗНАТИ
Прикладом ефективної реалізації антикорупційних заходів є Сингапур. На момент здобуття незалежності в 1965 р. Сингапур був країною з високим рівнем корупції. Тактику боротьби з нею було побудовано на таких засадах: удосконалення законодавчого регулювання діяльності чиновників, спрощення бюрократичних процедур, суворий нагляд за дотриманням ними високих етичних стандартів. Було створено автономне Бюро з розслідування випадків корупції, до якого громадяни можуть звертатися зі скаргами на державних службовців і вимагати відшкодування збитків. Поряд із цим було підвищено незалежність судової системи (високі зарплати й привілейований статус суддів), введено економічні санкції за давання хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях. Також було здійснено інші засоби, у тому числі звільнення всіх співробітників митниці й інших державних служб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів.
ВИСНОВКИ
Лобізм та корупція — неодмінні супутники існування будь-якої держави. Лобізм — цивілізована легальна форма впливу зацікавлених осіб на владні органи. Він, на відміну від корупції, не передбачає збагачення тих осіб, які здійснюють цей вплив. Корупція виражається в тому, що посадові особи намагаються отримати особисту неправомірну вигоду зі своїх посадових можливостей. Це негативне суспільне явище, що перешкоджає економічному, суспільному та політичному розвитку держави, завдає їй матеріальних збитків, підриває легітимність влади.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Що таке лобізм? Звідки походить його назва?
2. На які види можна поділити лобізм?
3. Що таке корупція?
4. До яких наслідків для суспільства призводить високий рівень корупції у країні?
5. Чи може існувати держава, абсолютно вільна від корупції? Відповідь аргументуйте. 6. У чому, на вашу думку, полягає відмінність між лобізмом та корупцією?
7. Які форми корупції ви можете назвати?
8. Які чинники суспільно-політичного та економічного життя країни найчастіше призводять до високого рівня корупції?
9. Які, на вашу думку, методи будуть найбільш ефективними для боротьби з корупцією в Україні?
10. У висновках із дослідження про рівень корупції в Україні міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл» ідеться: «Більшість корупційних практик в Україні відбувається внаслідок мовчазної згоди громадян, які знають про факти корупції, але не збираються про них повідомляти». Чи погоджуєтеся ви із цим твердженням? Аргументуйте свою відповідь.
11. Поясніть, як ви розумієте епіграфи до теми.
12. За допомогою пошукових систем знайдіть в Інтернеті інформацію про боротьбу з корупцією в різних країнах світу. Результати подайте у вигляді повідомлення або презентації.
13. Напишіть есе на тему «Як подолати корупцію в Україні?»
28.03.22р. - 01.04.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 55, 56, 57
Ринок праці. Учасники ринку праці: роботодавці і наймані працівники. Поняття професії, спеціальності, кваліфікації працівника
Ринок праці (labor market) — сукупність економічних та юридичних відносин, які виникають у процесі купівлі та продажу трудових послуг працівників (послуг праці). На ньому формуються попит і пропозиція на трудові ресурси. Учасниками ринку праці є роботодавці та наймані працівники.
Наймані працівники продають фізичні та розумові здібності, досвід і практичні навички, які потрібні для здійснення виробництва економічних благ. Вони формують пропозицію праці. Пропозиція праці — це сукупність економічно активного населення, яке пропонує свою працю на ринку праці. Продавати свою працю може лише економічно активне населення.
Покупцями людських ресурсів на ринку праці є роботодавці (фірми, організації, підприємства). З боку роботодавців виникає попит на працю. Попит на працю — це платоспроможна потреба роботодавців у трудових ресурсах організації для здійснення процесу виробництва. Праця на ринку є послугою, яка надається найманим працівником (робітником) наймачеві (роботодавцеві) за певну ціну. Ціна праці для найманого працівника є винагородою за використання його праці, тобто заробітною платою.
Роботодавці використовують різні джерела для задоволення попиту в трудових ресурсах. Інформацію про вільні робочі місця можна відшукати в оголошеннях, засобах масової інформації, Інтернеті, через знайомих, інформацію служби зайнятості. Найпростішим способом знайти цікаву роботу є перегляд оголошень. Роботодавці зазначають у таких оголошеннях про найм вид роботи та вимоги до неї, оплату праці.
Найманий працівник повідомляє про власні вміння, досвід, знання та бажання працевлаштуватися на нове робоче місце, використовуючи резюме. Резюме є первинним джерелом інформації про особу, яка бажає працевлаштуватися. У ньому відображається інформація щодо власника резюме: його адреса, посада, загальний досвід роботи, освіта, додаткова освіта, володіння мовами, комп’ютерними програмами та ін., а також додаткова інформація, якщо цього потребує робота, яку бажає отримати.
Практичне завдання
В Інтернеті зайдіть на сайт rabota.ua або www.work.ua, перегляньте, які вакансії є актуальними, та проведіть оцінку вимог роботодавців щодо найманих працівників. Відповідь оформіть у таблиці:
Вимоги | Оголошення роботодавця |
Рівень освіти | |
Досвід | |
Особисті якості працівника | |
Умови роботи | |
Мотивованість, зарплата | |
Виробничі завдання | |
Інше |
42.2. Поняття професії, спеціальності, кваліфікації працівника
Термін «професія» латинського походження. Латинське слово «рrofessio» означає «визнати свою справу», «говорити публічно» або «заявляти». В українській мові слово «професія» має синонім — фах. Основними характеристиками професії є такі: 1) формування та виокремлення її у ході суспільного поділу праці; 2) здобуття знань та навичок для її застосування; 3) дохід від її використання.
Професія — це певний вид діяльності, ремесло, комплекс функцій, рід робіт, який вимагає відповідної підготовки та приносить його власникові доходи. В Україні перелік професій подано у Класифікаторі професій ДК 003:2010. У «Міжнародному класифікаторі професій» описано 9333 професії. Технічний прогрес суспільства активно змінює види професій, з’являються нові та зникають старі. Професії, які, можливо, зникнуть раніше за інші: продавець, бухгалтер, касир, оператор галл-центру, таксист, листоноша, пілот літака, шахтар, екскурсовод. Професії майбутнього: дизайнер людського тіла, дизайнер віртуальної реальності, космічний гід, біохакер, генетичний консультант, адвокат з робоетики, аналітик даних «інтернет-речей», інженер з відновлення навколишнього середовища, cm-фермер.
У межах певної професії виокремлюють спеціальність та спеціалізацію. Спеціальність — це певний вид роботи в рамках однієї професії. Наприклад, професія лікаря має одну з таких спеціальностей: хірург, терапевт, невропатолог та інші. Спеціалізація — це вузько диференційована галузь трудових функцій, яка передбачає наявність знань, умінь та навичок для здійснення професійної діяльності у межах зазначеної спеціальності. Так, спеціалізаціями спеціальності хірурга можуть бути: нейрохірург, кардіохірург, хірург-стоматолог та інше.
Рівень професіоналізму в певному виді діяльності визначає кваліфікацію працівника. Кваліфікація — це рівень професійної придатності працівника виконувати доручені йому професійні функції та завдання. У дипломі чи іншому документі про професійну підготовку (посвідченні, сертифікаті тощо) кваліфікацію визначають через назву професії (інженер-радіолог, економіст, токар, секретар-стенографіст тощо).
Для отримання професії та відповідної кваліфікації потрібно здобути знання та набути відповідного досвіду. Оскільки світ професій дуже мінливий, а ринок праці постійно потребує кваліфікованих працівників, то саме навчання гарантує отримання гарної та високооплачуваної роботи. У першому десятиріччі ХХІ століття активізувалися тенденції здобуття основної та додаткової освіти впродовж трудового життя працівника. У європейських країнах вона отримала назву «Програма навчання протягом життя» (Lifelong Learning Programme). Як зазначає Рада Європи, навчання протягом життя не лише дає змогу людині здобути освіту, а й допомагає їй у пошуках робочого місця та зайнятості, а отже, гарантує соціальне та економічне забезпечення та конкурентні переваги на ринку праці. Тому, щоб бути успішним на ринку праці, потрібно постійно здобувати нові знання та навички.
Людина, обираючи професію, повинна володіти набором певних якостей, характеристик. Таланти та здібності людини можуть бути основою для визначення майбутньої професійної діяльності.
42.3. Заробітна плата як дохід найманого працівника
Заробітна плата в ринковій економіці є основним видом доходів людини, яка працює. Заробітна плата (wage, salary, pay) — це грошова сума (винагорода), яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, що її платить роботодавець працівникові за використання його праці.
Працівник | Винагорода | Заробітна плата | Ціна | Роботодавець |
Розмір заробітної плати різниться залежно від професії, рівня кваліфікації, важкості, умов праці.
Держава для забезпечення мінімального рівня задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб встановлює розмір мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата показує вартість робочої сили в певний період. Вона є нижньою межею, яку зобов’язаний роботодавець платити найманому працівникові. У більшості країн, які входять до Європейського Союзу, законодавчо встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, її використовують 22 країни із 28. Данія, Італія, Кіпр, Австрія, Фінляндія та Швеція її не використовують.
Розрізнять номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату. На зміну реальної заробітної плати впливають розмір номінальної заробітної плати; рівень цін на споживчі товари та послуги, рівень оподаткування в країні. Зміну купівельної спроможності номінальної заробітної плати показує індекс реальної заробітної плати. Зростання цін внаслідок інфляції спричиняє зменшення рівня реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата завжди прямо пропорційна розміру номінальної заробітної плати та обернено пропорційна зростанню загального рівня цін і розміру податків на зарплату.
Заробітна плата формується із двох складників: основної і додаткової заробітної плати. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, посадових обов’язків). Додаткова заробітна плата — це винагорода понад установлені норми за трудові успіхи, особливі умови праці, винахідництво. До складу додаткової заробітної плати входять доплати, надбавки, гарантійні компенсації, передбачені чинним законодавством; премії, які пов’язані із перевиконанням виробничих завдань; доплати за суміщення посад тощо. У структурі заробітної плати основна заробітна плата має високу частку.
Для оплати праці найманих працівників можуть використовувати такі її форми: відрядна, погодинна та тарифна. Погодинна форма оплати є найпростішою для розрахунку заробітної плати. Погодинна форма оплати праці (Hour payment of labour) — це оплата праці за відпрацьований час. Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) — це оплата праці за кількість виготовленої чи реалізованої продукції (робіт, послуг). Її розмір залежить від результатів діяльності працівника. За тарифною системою (Tariff system) для розрахунку суми заробітної плати використовують диференціацію щодо кваліфікації, умов і шкідливості праці найманого працівника.
Виконайте в команді
1. На підприємстві бухгалтеру К за відпрацьовані години виплачено 3500 грн., працівникові Б за виконану роботу — 6500 грн., працівникові П, який має перший розряд, виплатили 3700 грн., а працівникові Л, який має п'ятий розряд, — 4200 грн. Запишіть у таблиці, які форми оплати праці застосували на підприємстві для того чи іншого працівника.
Працівник | Сума заробітної плати | Форма оплати праці |
2. Токар на підприємстві виготовив 150 деталей, за кожну з них установлено розцінку 90 грн. Визначте, яку форму заробітної плати застосовують до такого працівника та розмір його заробітної плати.
3. Чи зміниться реальна заробітна плата, якщо номінальна заробітна плата зросла на 100%, а ціни на товари та послуги — вдвічі?
Для завершення теми:
Що таке професія, заробітна плата?
Як ви розумієте значення слів «мінімальна заробітна плата»?
Які основні вимоги роботодавця до найманого працівника?
Наведіть приклади спеціальностей та спеціалізації в кількох професіях.
Порівняйте поняття: номінальна заробітна плата та реальна заробітна плата.
Проаналізуйте попит на ринку праці у вашій місцевості і складіть резюме уявного претендента на отримання роботи. Складіть оголошення роботодавця для пошуку працівників на вакантні посади.
21.03.22р. - 25.03.22р.
Громадянська освіта
Групи АКП-16, АКОФ-17
Уроки № 53, 54
Підприємництво
Людина з будь-якою освітою і професійною підготовкою час від часу постає перед вибором: працювати за наймом чи розпочати власний бізнес? Упродовждорослогожиттяцепитаннявиникає мало не в кожного. Деяківідповідають на цепитання однозначно: кращепрацювати на себе. Таких людей називаютьбізнесменами, абопідприємцями. Соціологи та економістивважають, щопідприємливість – дужерідкіснийвиробничий ресурс, якийпритаманнийлише 7–10 % населення. Тому він є таким цінним.
Підприємець – революціонер в
економіці.
Прибуток для нього – лишесимвол
успіху.
Головне – вступити на незвіданий шлях там,
де закінчуєтьсязвичнийпорядок.
Йозеф Шумпетер
Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України підприємництво –
самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність
із виробництва товарів, надання послуг та виконання робіт (господарська
діяльність) із метою одержання прибутку. З попередніх тем вам відомо, що
підприємці виконують важливі функції в ринковій економіці:
– організовують виробництво товарів і послуг;
– створюють робочі місця;
– впроваджують науково-технічні досягнення у виробництво;
– платять податки державі.
Проте найбільш значущою функцією підприємців є
здатність брати на себе ризик. Ця риса набуває особливої ваги під час
організації виробництва принципово нових товарів, з якими ще не знайомі
споживачі, використання сучасних технологій або відкриття нових ринків збуту. Щоразупідприємецьризикуєвтратити
не тількикапітал, якийвклав у бізнес, а й час, здоров’я, репутаціютощо.
Головною умовоюзапочаткуванняпідприємницькоїдіяльності в Україні є
їїдержавнареєстрація.Здійснюєтьсяця процедура Державнимреєстратором, щопризначениймісцевими
органами влади, за заявоюгромадянина і на підставіподаних ним
юридичнихдокументів. Закінчується – наданнямСвідоцтва про
державнуреєстраціюфізичної особи-підприємцячиюридичної особи підприємства і
внесеннямданих про цьогосуб’єкта до Єдиного державного реєструюридичнихосіб,
фізичнихосіб-підприємців та громадськихформувань
·
Підприємець/підприємиця,
бізнесмен/бізнесвумен, комерсант/комерсантка, ме-неджер/менеджерка,
господар/господиня, власник/власниця, новатор/новаторка – це синоніми?
·
Проаналізуйте кожен термін з погляду ознак
підприємництва: свободи рішень, ризикованості, прагнення прибутку,
інноваційності, державної реєстрації.
·
Зробіть висновки щодо того, в якому
контексті варто використовувати наведені слова як синоніми поняття «підприємець/підприємиця»
Права та обов’язки підприємця
Відповідно
до Господарського кодексу та інших законів України підприємець має і права, і
обов’язки, а також несе адміністративну і кримінальну відповідальність за свої
дії та наслідки власної господарської діяльності.
Права підприємця
·
вільний
вибір видів діяльності;
·
вибір
постачальників та споживачів продукції, що виробляється;•самостійне формування
програми діяльності;
·
залучення
ресурсів;
·
встановлення
цін на продукцію;
·
розпоряджання
прибутком та іншим майном;
·
організація
внутрішньої структури бізнесу та створення філій;
·
вільне
наймання працівників;
·
здійснення
зовнішньоекономічної діяльності;
· державна підтримка\
Обов’язкипідприємця
•забезпечити належні й безпечні умови
праці працівникам;
•забезпечити оплату праці не нижчу від
визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками;
•забезпечити інші соціальні гарантії,
зокрема соціальне й медичне страхування, та соціальне забезпечення відповідно
до законодавства України;
•вести фінансовий облік та сплачувати
податки;
•не завдавати шкоди довкіллю;
•дотримуватися законодавства України;
•не порушувати законні права та інтереси інших
Існують певні обмеження для осіб, що
планують розпочинати власну справу, – від цілковитої заборони займатися
виготовленням певної продукції (послуг) до часткового обмеження. Приватним
підприємцям заборонено, наприклад, виробництво зброї, вибухових і отруйних
речовин, наркотичних і психотропних засобів, виготовлення орденів
тощо.Здійснення інших видів діяльності обумовлюється спеціальними дозволами –
ліцензіями
Ліцензія – дозвільний документ, що
видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої
влади, згідно з яким його власник має право на здійснення певного виду підприємницької
діяльності, що потребує такого дозволу.
Наявності ліцензії потребує не будь-яка
підприємницька діяльність, а тільки та, що зазначена в Законі України «Про
ліцензування видів господарської діяльності». Переважноцетаківидивиробничоїдіяльності,
якіможутьвплинути на життя та здоров’я людей, безпекунаселення та держави.
Виданняліцензійпередбачаєперевіркупідприємця та йогопрацівників на
здатністьзабезпечитибезпекуспоживачам, суспільству та державі.
Також держава встановила коло осіб, яким
заборонено здійснювати підприєм-ницьку діяльність, це – недієздатні особи;
народні депутати; посадові й службові особи органів державної влади та органів
місцевого самоврядування; військово-службовці; судді, працівники прокуратури,
правоохоронних органів; особи, яких суд обмежив у праві обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю (впродовж строку такого обмеження); особи,
засуджені за корисливі злочини (до зняття чи погашення судимості)
2.
Мета і
соціальна відповідальність підприємця
Соціальна відповідальність бізнесу – добровільний внесок бізнесу в розвиток
суспільства у соціальній, економічній та екологічній сферах, пов’язаних з
основною діяльністю компанії.
Відповідальність
підприємця
Не завжди
інтереси підприємців і суспільства збігаються. Саме тому сьогодні точиться
багато дискусій щодо відповідальності бізнесу перед населен-ням, місцевою
громадою. Виокремлюють чотири основні типи соціальної відповідальності бізнесу.
Економічна відповідальність передбачає створення робочих місць і
сплату податків для підтрим-ки життєдіяльності держави.
Юридична відповідальність – дотримання бізнесом місцевих і міжнародних
законів.
Етична відповідальність вимагає дотримання компанією та її
співробітниками загальнолюдських норм поведінки у взаєминах одне з одним,
конкурентами, державою та суспільством.
Добровільна відповідальність – інвестування у проекти, що приносять
значну користь суспільству, але не мають прямої віддачі. Це захист довкілля,
інвестиції у здоров’я та грамотність населення, інфраструктуру, боротьбу з
бідністю тощо.
Правовий захист бізнесу
Одним із ризиків
підприємницької діяльності є неправомірні дії інших підприємців, фізичних осіб
та й самої держави, що вчинені проти конкретного підприємця.
НЕПРАВОМІРНІ ДІЇ ЩОДО
БІЗНЕСУ з боку інших юридичних та
фізичних осіб
•недобросовіснаконкуренція;
•рейдерськезахоплення;
•прояви монопольного тиску
НЕПРАВОМІРНІ ДІЇ ЩОДО
БІЗНЕСУ з боку держави
•безпідставні
перевірки органів контролю;
•незаконне
втручання та перешкоджання господарській діяльності під час здійснення
державного контролю та нагляду;
•створення адміністративно-бюрократичних перешкод у реєстрації, ліцензуванні, патентуванні й провадженні підприємницької діяльності
Мінімізація такого ризику потребує активного правового захисту. В Україні створена достатня нормативна база підприємництва. Права й інтересисуб’єктівпідприємницькоїдіяльностігарантуютьсябагатьмаправовими нормами: КонституцієюУкраїни, Господарським і Цивільним кодексами, законами Українитощо.„
Проте практика підприємництва свідчить, що законодавча база повною мірою не
забезпечує поєднання свободи підприємництва і конкуренції з належним за-хистом
прав підприємців в Україні. Закріплені законами права підприємців потребують
активної участі бізнес-спільноти як в удосконаленні законодавчої бази, так і в
підвищенні рівня реалізації чинного законодавства та використання тих правових
засобів, за допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав. До
таких правовихзасобів належать:
•нотаріальнийзахист,
якийпередбачаєюридичнепосвідченняугод про набуття та передання прав власності;
•адміністративний захист, що дає змогу оскаржити у тих чи тих вищих органах
влади дії уповноважених державних службовців або дії інших підприємницьких
структур;
•претензійний порядок урегулювання спорів, що допоможе без звернення до
суду владнати бізнесові конфлікти;
•судовий захист, що надає можливість звернення до суду з позовом до
право-порушників.
Домашнє завдання:
Опрацювати тему, використовуючи опорний конспект та підручник
Немає коментарів:
Дописати коментар