Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
16.05.22р. - 20.05.22р.
Урок № 34, 35
Контрольне опитування з теми "Людина та пошуки сенсу існування в прозі другої половини XX століття"
Е.М. Гемінгвей є представником
Г.Г.Маркес є представником літератури
Укажіть жанр твору "Старий і море"
Укажіть жанр твору "Стариган з крилами"
Розлад людських взаємин у світі - це тема твору
Проста, невибаглива історія старого стає узагальненою історією складного шляху людини на землі, яка щодня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом. Це тема твору
«Людина не для того створена, щоб терпіти поразки… Людину можна знищити, але її неможливо перемогти». Це ідея твору
Ідея духовного зцілення людства з допомогою вічних божих істин, які приносять на землю янголи. Це ідея твору
Г.Г.Маркес є представником
Щоб розкрити головну думку твору, Е.Гемінгвей використовує
Духовного падіння суспільства, моральної деградації людства, проблема вибору та проблема любові до ближнього. Це твір
Людина і природа; людина і суспільство, людина і Всесвіт; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності, самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь.
Це проблематика твору
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
09.05.22р. - 13.05.22р.
Урок № 32, 33
Маркус Френк Зузак. "Крадійка книжок". Роман про Другу світову війну, про згубний вплив нацизму. Книга як символ збереженнядуховності, людяності, добра, порятунку життя й культури в жорстокому світі
Маркус Зузак. Фото 2017 р.
Австралійські й американські критики називають Маркуса Зузака «літературним феноменом», визнають його як одного з найвигадливіших та найпоетичніших романістів нового століття.
Найвідоміші твори австралійського письменника Маркуса Зузака — «Крадійка книжок» і «Посланець» — позиціонувалися як підліткові романи і стали світовими бестселерами.
Маркус Френк Зузак народився 23 червня 1975 року в Сіднеї у сім’ї робітників-емігрантів з Австрії, які залишили батьківщину в 50-х роках XX століття.
Закінчивши школу, Маркус вступив до університету Нового Південного Вельсу, де здобув вищу освіту з історії та англійської філології, здобув ступінь бакалавра мистецтв і диплом. Він повернувся до своєї школи викладачем англійської мови. І паралельно розпочав кар’єру письменника.
Першу книжку Маркус Зузак написав у шістнадцятирічному віці, але видати її вдалося лише через сім років. У 1999 році Маркус Зузак став одним із наймолодших сучасних авторів Австралії.
Два романи Зузака про братів Вулфів викликали зацікавлення одночасно в Австралії та у США. Брати Вулфи — підлітки, їхня родина потрапила у скрутне становище після поранення батька на роботі. Мати працює прибиральницею. Але її заробітків не вистачає навіть для того, аби зводити кінці з кінцями. Тому хлопці приймають запрошення організатора нелегальних боксерських боїв, прагнучи отримати додатковий заробіток.
Зараз Маркус Зузак живе в Сіднеї із дружиною і донькою. Він захоплюється серфінгом, а у вільний час полюбляє переглядати фільми.
Маркус Зузак опублікував шість творів та отримав за них численні нагороди.
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
В одному з інтерв’ю Зузак розповідав, що поштовхом до написання роману «Крадійка книжок» (2005) були розповіді його матері про жахіття Другої світової війни, які вона пережила в Німеччині.
Роман перекладено сорока мовами. Серед його відзнак: найвища позиція в рейтингу Amazon.com, у списку бестселерів New York Times, в аналогічних рейтингах Бразилії, Ірландії і Тайваню. Успішною стала також американо-німецька екранізація твору 2013 року (в українському прокаті — «Книжковий злодій»).
«Крадійка книжок» — це історія про маленьку дівчинку Лізель Мемінгер, яка у страшні роки Другої світової, навчившись читати, збагнула силу Слів і, втративши все інше, вижила — завдяки лише цій силі.
Оповідач історії — Смерть, точніше Ангел Смерті, оскільки він говорить про себе в чоловічому роді. Смерть збирає людські душі. Смерть здатен переживати всі людські почуття і стани: сумувати, стомлюватися, лякатися, любити, а також пам’ятати тих, кого довелося взяти на руки і віднести.
На очі цьому допитливому оповідачу потрапила одна дівчинка — Лізель Мемінгер. І він спостерігає за нею до останньої зустрічі. Уперше вони зустрілися взимку 1939 року в потязі, коли Смерть прийшов по її молодшого брата.
Лізель Мемінгер живе в маленькому містечку Німеччини. її батько, невідомим чином пов’язаний із комуністами, безвісті зник. Мати прагнула врятувати дітей від лихої долі, від переслідувань нацистської влади, і тому вирішила віддати їх на виховання прийомним батькам. Дорогою до Малькінгу брат Лізель Вернер помирає на очах матері і сестри. Його ховають на цвинтарі, де дівчинка й підбирає свою першу в житті книжку — «Посібник гробаря».
Опинившись у прийомних батьків — Ганса та Рози Губерманів, маляра і пралі, Лізель оселяється на Гімелль-Штрассе, що в перекладі означає «Небесна вулиця». Другом дівчинки стає сусідський хлопчик Руді Штайнер, її перше кохання.
Друзі разом ходять до школи, грають у футбол, крадуть їжу — всі події свого життя вони переживають разом. Лізель поступово змінюється завдяки тому, що Ганс вчить її читати, виводячи букви фарбою на стіні підвалу. Читання настільки захоплює дівчинку, що вона починає красти книжки і поступово перетворюється на справжню крадійку. Кожна нова вкрадена книжка — новий етап у житті Лізель.
Важливою подією в житті головної героїні твору стає поява нового друга — Макса Ванденбурга, єврея-втікача, який переховується від нацистів у підвалі Губерманів.
Твір закінчується трагічно — вночі Небесну вулицю бомбардували. Живою залишилася лише Лізель, яка тієї ночі заснула в підвалі, коли писала свою книгу.
Лізель, якій на той момент уже виповнилося п’ятнадцять років, забрала до себе родина мера міста. Коли з війни повернувся батько її найкращого друга Руді Штайнера Алекс, дівчинка почала допомагати йому працювати в його ательє. Саме там її знаходить Макс, який повернувся зі звільненого концтабору. В епілозі Лізель, будучи вже літньою жінкою, живе в Австралії в Сіднеї. Туди ж до неї навідується Смерть, який показує, що знайшов її книжку.
Викриття згубного впливу нацизму у творі
У сюжеті роману автор розкриває важливі теми для Німеччини часів Другої світової війни: нацизм, Голокост, розшарування в німецькому суспільстві. Одні люди бездумно втілюють ідеї фюрера та йдуть за ним, карають незгодних і винищують євреїв. Інші мовчки не підтримують ідеології Гітлера, не піддаються системі, не реагують на пропаганду й не втрачають стійкості, не зраджують своїм цінностям.
Родина Губерманів не поділяє нацистських поглядів, але водночас боїться сказати щось проти, тому що наслідки можуть бути незворотними. Лізель ненавидить Гітлера, який занапастив обидві її сім’ї. Але вона не може нічого вдіяти. Вона на власні очі бачить усе приниження людей, які не належать до арійської раси, і все це тяжким каменем лягає їй в душу.
Маркусу Зузаку вдалося змалювати ті невимовно складні умови, у яких опинився німецький народ.
Ідеї людяності, добра, порятунку життя й культури
З перших сторінок письменнику вдається зародити у читачів теплі почуття до Лізель, спонукати до співчуття й підтримки. Упродовж розповіді про різні події в житті дівчинки, її стосунки з татом Гансом і мамою Розою, знайомство з розбишакою Руді, спілкування з Максом, ставлення до головної героїні змінюється. Вона поступово захоплює сміливістю й завзятістю, наполегливістю й відданістю, чуйністю й добротою.
Той момент, коли Лізель хоче допомогти полоненим, яких вели на смерть, яскраво демонструє людяність головної героїні. Вона кидає їм їжу, адже не може дивитися на їхні страждання і розуміє, що це — єдине, що вона може для них зробити.
Книжка як символ збереження духовності в жорстокому світі
Маркус Зузак у романі порушує ще одну важливу тему — роль книги в житті людини. Жагу до читання описано надзвичайно детально, як і силу впливу книжки на зневірених людей. Лізель бере із собою книжки до бомбосховища та читає їх там уголос, іде читати до сусідки, яка отримала «похоронку». Уся Небесна вулиця приречена на смерть, Смерть знає про це. Лише дівчинка, яка крала книжки, дивом залишається живою.
Лізель пише книжку про своє життя, яку називає «Крадійка книжок». Першу книжку вона вкрала у снігу на цвинтарі, коли ховала свого брата. Другу — «Знизування плечима» — у вогню, який знищив тисячі «шкідливих» книжок, коли на площі нацисти спалювали книги. Ще одну книжку Лізель украла у води. Останню — у власної пам’яті. Книжки рятують її душу, спонукають до роздумів та заохочують до розвитку.
Форми оповіді
Майстерність Маркуса Зузака виявляється у неперевершених описах, порівняннях, фантазійності, що межує з чарівною «дитячістю». «Небо кольору темного шоколаду», «картонні хмари», «у повітрі розбризкується крик» (тут і далі переклад Наталії Гоїн). Так, спершу здається, що ці речі просто несумісні. Але автор змушує повірити у свої описи, і вони ніби оживають, розквітають різними барвами в уяві читача.
Українською мовою роман «Крадійка книжок» переклала Наталія Гоїн.
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Розкажіть, які обставини вплинули на формування Маркуса Зузака як письменника.
- 2. Розкрийте, що нового ви дізналися про Другу світову війну з роману «Крадійка книжок».
- 3. Складіть схему історії життя Лізель Мемінгер.
- 4. Поясніть, які епізоди роману були ключовими для розуміння рис і якостей героїні.
- 5. Схарактеризуйте образи «маленьких людей», які опинилися в умовах фашистської системи.
- 6. Проаналізуйте проблеми роману, актуальні для сучасних читачів.
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
02.05.22р. - 06.05.22р.
Урок № 30, 31
Література постмодернізму. Милорад Павич. "Скляний равлик". Утілення в оповіданні рис постмодеонізму. Можливість вибору шляхів читання, варіанти фіналу твору, значення центральної метафори
Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних
явищ останніх десятиліть XX - початку XXI ст. Постмодерністське мистецтво:
елітарна і масова культура. Сербія. Милорад Павич (1929-2009).«Скляний равлик». Короткі
відомості про митця. Утілення воповіданні «Скляний равлик» рис постмодернізму.
Можливістьвибору шляхів читання твору як вияв характерної дляпостмодерністської
літератури гри письменника з текстом ічитачем, «відмови від монопольного права
автора на істину».Варіанти фіналу твору як ознаки стилю М.Павича.
Значенняцентральної метафори.
Більшість науковців вважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років. У 60-70-ті роки постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 80-і він став домінуючим напрямом сучасної літератури і культури. Передумовами появи постмодернізму стало розчарування в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішення наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей.
Постмодернізм (лат. past — префікс, що означає
наступність;фр. Moderne — сучасний, найновіший) — загальна назва окреслених у
другій половині XX ст. тенденцій у мистецтві, головними рисами яких є показ
зруйнованої свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери епохи.Для постмодернізму
характерні розмиття меж мистецьких жанрів і напрямів, усунення відокремленості
масової культури від елітарної, автора від глядача (читача), проголошення відносності
істини та цінностей, недовіра до авторитетів, деконструкція, гра та іронія.
Пам'ятка архітектури постмодернізму —Колаж інтернет-речей
Танцюючий будинок у Празі (Чехія)
Колаж —
технічний прийом в образотворчому мистецтві, який ґрунтується на введені у твір
різних за фактурою та кольором предметів: шматків газет, афіш, шпалер тощо.
Найвизначнішіознакипостмодернізму
Представники
постмодернізму
До
найвизначніших письменників-постмодерністів належать англійці Джон Фаулз
(«Колекціонер», «Жінка французького лейтенанта»), ДжуліанБарнз («Історія світу
в дев´яти з половиною розділах»), Пітер Акройд («Мільтон в Америці»), німець
ПатрікЗюскінд («Запахи»), австрієць КрістофРансмайр («Останній світ»), італійці
ІталоКальвіно («Неспішність») і УмбертоЕко («Ім´я троянди», «Маятник Фуко»),
американці Томас Пінчон(«Ентропія», «Продається №49»), Володимир Набоков
(англомовні романи «Блідий вогонь» тощо), аргентинці Хорхе Луїс Борхес (новели
і есе) і ХуліоКортасар («Гра у класики»).
Перегляньте презентаціюдо теми «Постмодернізм
як літературне явище». Режим доступу:https://naurok.com.ua/prezentaciya-postmodernizm-yak-literaturne-yavische-170646.html(Автор Пархоменко Людмила Володимирівна)
Перегляньте презентацію«Представники постмодернізму у світовій
літературі». Режим доступу: http://www.myshared.ru/slide/965066/ (Автор
Біденко Тетяна Іванівна)
Милорад Павич: перший
письменник третього тисячоліття
Письменник
народився у Белграді в 1929 році, працював професором літератури в університеті
у Новому Саді, вважався кращим спеціалістом історії сербської літератури 17-19
століття.
Познайомтеся з автобіографією письменника. Режим доступу: (https://tinyurl.com/smdo4y2)
Познайомтеся з
презентацією «Милорад Павич». Режим доступу: (http://www.myshared.ru/slide/1243721/) (Автор
Микита Бобинін)
Оповідання
«Скляний равлик». Риси постмодернізму
Для того, щоб зрозуміти
задум і сенс оповідання «Скляний равлик»
(1989) Милорада Павича, слід передусім мати на увазі, що воно написане в
постмодерністській системі координат,
усередині якої світ ототожнюється з текстом, а провідними прийомами художнього
зображення є гра, пародія, багатоваріантне моделювання та перекодування образів.
Сюжету оповідання передує рубрика «Перше перехрестя», у якій зазначається, що читач може сам
вирішити, який розділ буде початком твору: «Панна Хатчепсут» чи «Давид Сенмут,
архітектор».
Хто такі Хатчепсут та Сенмут?
Хатчепсут (або Хатшепсут) – давньоєгипетська цариця,яка була
п’ятим фараоном
XVIII-й Династії. Вона вступила на престол у 1478 році до н.е. Хатчепсут
правила 22 роки. Серед її заслуг – відбудова Єгипту після навали
кочівників-гіксосів, економічних розквіт держави, будівництво палаців і храмів,
організація експедицій в інші країни, кілька військових походів.
Сенмут почав будувати кар’єру ще при батькові Хатшепсут. Уже тоді він
проявив себе як діяльна та всебічно обізнана людина. Сенмут не належав до
знаті, був родом з провінції, народився в небагатій родині.
Коли Хатшепсут прийшла до влади, положення
Семута при дворі укріпилося, згодом він був удостоєний багаточисленних
придворних титулів: єдиний друг фараона,наглядач зерносховищ храмаАмона. Сенмут
перетворився в одного із найвпливовіших людей Єгипту. Він був не тільки
чиновником, але й талановитим архітектором, крім того, його призначили
вихователем принцеси Ніферуре.
Перехреснепрочитанняоповідання «Склянийравлик»
|
Першеперехрестя |
|
|
1. Панна Хатчепсут 2. Пан Давид
Сенмут, архітектор |
1. Пан Давид
Сенмут, архітектор 2. Панна
Хатчепсут |
|
Центральна клавіша 3. Дочка, яка
могла зватисяНіферуре |
|
|
Другеперехрестя |
|
|
4.
Декоративна свічка 5.
Запальничка |
4.
Запальничка 5.
Декоративна свічка |
Назватворутакожглибокосимволічна: равлик у єгиптянсимволізуєвічність.
Завиток мушліравлика — символ спіралі, лабіринту, складності, загадки,
пошукувиходуіззаплутаноїситуації.
Варіантифіналутвору як ознака стилю М.
Павича
В оповіданні М. Павичаможливі два
фінали: чудодійназапальничкаводному з варіантівоповідівиконуєзаповітнебажання,
в іншому — ні. Якщовіддатиперевагуфіналу-трагедії, то, щойно герой
висічевогоньтричіпоспіль, як пропонуєнапис на футлярі, запальничкавибухне й
забережиття тих, хтозанадтовженаполегливодомагавсявиконаннясвоїхбажань. В
іншомувипадкупоєднаютьсядвісамотності, якінапевнезнайдутьсвоєкохання.Автор надаєчитачеві
обрати завершеннятвору, апелюючи до чоловічого й до жіночого начала в людині,
адже «в оповіданняхможутьіснуватирізнікінцівки — не так, як у житті».
Перегляньте експрес-урок. М. Павич «Скляний равлик».
Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=6RG0P2QPFgk (Автор кандидат
філологічних наук Б.В.Стороха)
Прослухайте
аудіокнигу«Милорад Павич.
«Скляний равлик».
Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=VsjoGbihgOU)
(Переклад
Оксани Микитенко (читає Г. Кудряшов)
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК
1. Прокоментуйте інформаційний плакат «Постмодерністське
мистецтво»
2.Створіть
кроссенс до оповідання «Скляний равлик» М. Павича, використавши запропоновані
малюнки або додавши свої та вибравши самостійно послідовність картинок. Ви
можете почати зі дзбана, равлика, перехрестя, а можете із будь-якого іншого
елемента.
3.
Знайдітьознакипостмодернізму в творіМилорадаПавича «Склянийравлик».
БЛОК КОНТРОЛЮ
1. Питання для
самоконтролю.
-
Розкрийте соціоісторичні, культурні та естетичні передумови
виникнення постмодерністського напряму в
мистецтві останньої
третини XX століття.
-
Назвіть основні риси постмодернізму в літературі.
-
Поясніть, у чому полягає сутність художнього новаторства
М.Павича?
-
Які функції давньоєгипетського підтексту в оповіданні
«Скляний равлик» М.Павича?
Милорад Павич "Скляний
равлик". Режим доступу:
https://naurok.com.ua/test/milorad-pavich-sklyaniy-ravlik-90523.html
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
25.04.22р. - 29.04.22р.
Уроки № 28, 29
Габріель Гарсіа Маркес. Стариган із крилами"
ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС
(1928 — 2014)
Гарсіа Маркес — це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури "магічного реалізму". Він народився 6 березня 1928 року в провінційному колумбійському містечку Аракатака поблизу річки Магдалени. Батько майбутнього письменника був телеграфістом, доброю й чуйною людиною. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів письменника, він згодом підкреслить благодійний вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеною оповідачкою; дідусь Ніколас, полковник у відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 років — був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.
Смерть діда у 1936році змінила чудесний, часом фантастичний світ дитинства Гарсіа Маркеса: він переїздить з рідної Аракатаки до міста Сапакіри, де вчиться в інтернаті. Саме тут спогади дитинства й туга за рідною домівкою спонукають хлопчика взятися за перо — він починає писати.
З 1946 року Гарсіа Маркес — студент юридичного факультету в Боготі — столиці Колумбії. Санта-Фе-де-Богота (повна назва столиці) стає місцем видання першого друкованого твору письменника: у 1947 році виходить перше оповідання, хоча автор ще не має чіткої певності щодо майбутньої літературної кар'єри.
У 1948 році у зв'язку зі складною політичною сітуацією у столиці, Гарсіа Маркес змушений покинути улюблене місто та переїхати до Картахени. Тут він ще деякий час займається юриспруденцією, але згодом переключається на журналістську діяльність: 1950— 1954 роки — Гарсіа Маркес — репортер з розділу хроніки. З 1954 року він знов у Боготі вже як журналіст.
Письменник давно мріяв побувати у Європі, і його мрія, нарешті, здійснюється: як кореспондент газети "Ель Еспектадор" Гарсіа Маркес працює спочатку в Римі, а пізніше переїздить до Парижа.
Перші літературні спроби Гарсіа Маркеса належать періоду його навчання в інтернаті, де він пробує писати вірші й оповідання. Вдруге юнак звертається до літератури з середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Втім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Гарсіа Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання написав з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Гарсіа Маркеса справді не були вдалими. Це насамперед стосується його повісті "Опале листя" (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме — тему самотності, відчуженості людини у світі. Подальша його письменницька кар'єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових занепадів. Одне з його оповідань 1955 року "Якось після суботи" отримало національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до Гарсіа Маркеса в 1967 році, коли з'являється його роман "Сто років самотності", що мав неймовірний успіх і був поставлений критиками за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським "Дон Кіхотом". У романі, навіяному біографічними образами дитинства, а також історичним контекстом життя країни, змальовані шість поколінь роду Буендіа — від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть решта людей, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, котре все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв'язку з романом Гарсіа Маркеса "Сто років самотності" чи не вперше з'являється й термін "магічний реалізм".
Ще одна магістральна тема творчості Гарсіа Маркеса — це проблема влади, її філософського та психологічного обґрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку "Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю" (1972), роман "Генерал у лабіринті" (1989) і особливо головний, за визначенням самого письменника, роман "Осінь патріарха" (1975).
Видатний внесок письменника в розвиток латиноамериканської літератури XX століття був відзначений у 1982 році Нобелівською премією: "За романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту". Основними стильовими рисами творів Гарсіа Маркеса є взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчевої манери оповіді, лаконізм та "снайперська точність мовлення".
"Стариган із крилами"
Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя таке різноманітне, що в ньому трапляються дивовижні збіги обставин чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого — хіба свідомі письменники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документа, що воно завжди тяжіє до певного узагальнення, реалістичні твори можуть містити в собі і символічний зміст, але це ще запитання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для віруючого — частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не збігаються. Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею.
"Я реаліст,— казав про себе Габріель Гарсіа Маркес,— бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне... і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю". Хоча ці слова стосуються роману "Сто років самотності", вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий "магічною літературою".
Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фантастичного компонента... Краще розглянути це на конкретному прикладі.
Кожна віруюча людина впевнена в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми неодноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія, чи ні? Це важко стверджувати однозначно. А те, що відбувається в оповіданні "Стариган із крилами" навколо цієї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для віруючих події — цілком реальне.
Як сучасна людина реагуватиме на диво? Безперечно, саме так, як це робили люди, які побачили цього старигана з крилами: хтось бачить лише видовище, таке саме, як жінка, яка перетворилася на павука, хтось не вірить своїм очам, хоча ніби й не дивується і шукає відповідних пояснень, а в цілому диво виявляється чимось зайвим у буденному житті.
А тепер згадаємо деякі біблійні сюжети. Далеко не завжди янголи та святі з'являлися перед очі людям у небесному сяйві. Навпаки, перевіряючи моральний, духовний стан людей, вони набували часом більш аніж скромного вигляду. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: хтось отримував нагороду, хтось — покарання. Перед знищенням Содому і Гоморри, наприклад, теж мала місце подібна перевірка.
Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує. А може, й пророкує, але ніхто не розуміє його мови — хіба не символічний момент? Навіть священик не бажає визнавати в янголі янгола (хоч і не заперечує відверто таку можливість). Він лише застерігає не поспішати з висновками тих, хто й так особливо не поспішає, бо "якщо крила не можуть слугувати головною ознакою різниці між яструбом і аеропланом, то ще менше з цього можна розпізнати янгола", або, мовляв, у його вигляді недостатньо гідності. При цьому він насправді просто не бажає брати на себе відповідальність за визнання дива дивом, а шле листи до вищої інстанції, де також починають ухилятися від остаточної відповіді, пишуть відписки з додатковими запитаннями — і це триває аж до зникнення самого янгола.
А як ставляться до дива — янгола — звичайні люди? Пелайо тримає його в курнику; коли (за допомогою янгола) одужує його дитина, він готовий відпустити "старигана з крилами", але цікавість сусідів та родичів виявляється сильнішою за диво: він забуває про кращі наміри й торгує видовищем. Отже, янгол, щось небесне, духовне за визначенням, стає засобом отримання грошей, а коли вистава набридає, і користі з янгола вже нема, останній уже просто дратує випадкових господарів. Навіть вдячності вони не відчувають, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище: "На зібрані гроші вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами та садом, зробили скрізь високі пороги, щоб взимку до будинку не проникали краби, а вікна забрали залізними решітками, щоб не проникали янголи". Їм не потрібне диво. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм навіть зрозуміти незвичайність того, що відбувається.
"Янгол був єдиним, хто не брав участі в подіях, яким був причиною" — пише Маркес. Якщо мотивації усіх людей, які бачили янгола, зрозумілі, то саме його бездіяльність може здатися дивною. Але у цьому ховається головний філософсько-етичний сенс оповідання, що стає зрозумілим, якщо спробувати знайти пояснення цій бездіяльності. Люди навколо янгола настільки поринули у буденність, що навіть не заслуговують на покарання (про нагороду взагалі не йдеться). Не лише посланця вищих сил, а навіть живу істоту, рівну собі, не бачать вони в янголі, але роблять це швидше через душевну обмеженість, ніж від злої волі, якої теж нема.
"Стариган із крилами"
Жанр – оповідання. «Стариган із крилами» належить до напрямку магічного реалізму. Рік видання – 1955 (вперше видано англійською 1972) Стариган із крилами сюжет Несподівано на одному із сільських дворів з’явився дивний чоловік. Це був стариган із білими крилами. Після дискусій жителі села вирішили, що це янгол. Його поселили в курнику. Довідавшись про янгола, до двору господаря Пелайо прийшов священик і захотів повідомити про диво вищих церковних осіб. Згодом стан здоров’я старигана значно погіршився і всі вирішили, що стариган помирає. Проте через певний час стариган вилікувався та полетів із дому. “Стариган із крилами” проблематика Автор у твору «Стариган з крилами» піднімає ряд проблем. Найяскравіше можемо прослідкувати проблему духовного падіння суспільства, моральної деградації людства. Варто наголосити також на проблемі вибору – що у сучасному світі вибирає людина – земне чи мирське – добро чи зло? Чи готова пожертвувати принаймні мізерно заради порятунку незнайомої людини? Яскраво автор показує проблему любові до ближнього, особливо в епізодах, коли люди згущають над янголом – б’ють, припікають залізом, тицяють пальцями, кидають у клітку недоїдки, а він просто терпить. Філософський сенс зустрічі янгола з людьми Оповідання «Стариган з крилами» – це тонкий і надзвичайно чутливий сплав почуттів у реальному та міфологічного вимірах. Жителі невеличкого селища Пелайо та Елісенда надзвичайно заклопотані своїми справами. Погода жахлива, дощ не припиняється уже впродовж трьох діб. У таку негоду подружжя знаходить на своєму подвір’ї старого, лисого жебрака, в подертому одязі, який не мав змоги підвестися через велетенські крила, які так природньо виглядали із-за спини. Коли люди трохи отямилися, дійшли висновку, щоб перед ними янгол. Парадоксально, та ми звикли уявляти собі їх зовсім по-іншому…Посланці Господні мають бути білосніжні, прекрасні, витончені…Усі життєві негаразди і біди є місцем для зустрічі з Богом. І цей Ангел теж прийшов в той момент, коли цього потребувала не лише родина Пелайо, але й усі жителі селища. Чому в такому вигляді? Напевно, щоб відобразити глибину душі і помислів цих людей. Адже, із прибуттям ангела ніхто з них не змінився, духовно не очистився, їхні серця не тягнулися до світла. Найвищою метою подружжя було матеріальне збагачення, жителів селища – побачити «дивину», люди завжди потребують вина і видовищ, отцеві – не втратити свою парафію. Ці люди просто звикли жити своїм приземленим безкрилим життям, зовсім не усвідомлюючи сутність людського призначення на землі. Мірилом людських взаємин стають не любов, повага, добро, а гроші, матеріальні здобутки. Цим оповіданням Маркес хотів людство попередити і показати, як близько ми до «безкрилої» катастрофи… Люди не здатні сприйняти високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку. Але автор має надію на краще, тому ангел не помирає, а одужує і відлітає в піднебесся
Напишіть твір-відгук на одну із ілюстрацій до оповідання Г.Маркеса "Стариган із крилами"
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
18.04.22р. - 22.04.22р.
Урок № 27
Символіка образів оповідання Е. Хемінгуея "Старий і море"
За своєю стилістикою і образним стилем повість “Старий і море” близька до літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деяку моральну науку. Багато критиків так і прийняли її як притчу і спробували тлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла, боротьби людини з роком. Сам Хемінгуей протестував проти такого одностороннього і спрощеного трактування його твору, відстоюючи реалістичну основу повісті. Він казав: “Ні одна гарна книга ніколи не буде написана так, щоб символи в ній були продумані наперед, а потім вставлені в неї. Такі символи вилазять наверх, як родзинки в хлібі з родзинками.
Хліб з родзинками гарний, але простий хліб кращий.” В “Старому і морі” я намагався створити реального старого, реальне море, реальну рибу і реальних акул. Але якщо я зробив їх досить добре і досить правдиво, вони можуть означати багато.”
Спробуємо зрозуміти змістовну суть образів твору, зазирнувши в словник символів. Старий – багатоліггя в різних культурах розглядається як знак праведності і Божественного благословення. Старі люди можуть передбачати найвищі істини, і в цьому (так як і в інших характеристиках) можуть бути подібні до дітей.
Парус – співвідноситься з символікою повітря, вітру. Є атрибутом Фортуни, що уособлює її мінливість. Море – давні греки бачили в морі втілення материнського початку. В той же час це образ стихії, що несе стихійне лихо і смерть. Плавання по морю нерідко розглядається як стан між життям і смертю.
Кістка – в Біблії є епізод, де розсіяні по полю кістки відроджуються у плоті за велінням Господа. Кістка, таким чином, стає символом життя і віри в майбутнє воскресіння. Значення цих символів, як бачимо, підтверджує філософський зміст повісті-притчі “Старий і море”. І підштовхує до висновків, що в образі рибалки письменник втілив непереможний дух людини, що здатна протистояти зовнішнім, сильнішим за неї обставинам.
Старий – це втілення вищої духовної мудрості, істини життя, що проявляється в любові до всього оточуючого.
Символічним стає і закінчення повісті. Старий спить, і йому сняться леви. А біля нього, пильнуючи його сон, сидить хлопець.
Юність поряд з ним і в образі хлопчика, і в образі левів, які часто приходять у сновидіння старого з його юнацьких років й змушують згадати молодість, мандри до Африки. У тих снах старий знову стає молодим.
Перед вами малюнок, на якому ми спробували відобразити атмосферу повісті-притчі Ернеста Хемінгуея “Старий і море”. Як ви бачите, ця ілюстрація зображена в жовто-червоних тонах сонця, що сідає за обрій. На передньому плані зображений старий рибалка і хлопчик, обидва вони дивляться у далечінь. Так як повість носить філософський характер і образи, які зустрічаються в ній, несуть символічне смислове навантаження, зліва ми зобразили скелі, які означають життєві перепони. Море, яке б’ється об ноги старого і ніби лащиться, разом з тим представляє собою природну стихію, яка в будь-який момент здатна розчавити і знищити маленьку людську істоту.
Кольори картини також відіграють не останню роль, вони спрямовані на те, щоб передати настрій старого і хлопчика. Червоний – підкреслює прагнення жити, перемагати, не здаватися, жовтий – надія на прийдешній день.
В цілому малюнок несе оптимістичний заряд, який повинен підкреслити ідейно-тематичний смисл повісті Ернеста Хемінгуея “Старий і море”.
Домашнє завдання:
Написати твір-опис однієї із ілюстрацій до оповідання.
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
11.04.22р. - 15.04.22р.
Урок № 26
Ернест Міллер Гемінгвей. "Старий і море".
«Усі хороші книжки мають одну спільну рису — вони є правдивішими за реальність, і, перегорнувши останню сторінку такої книжки, ви відчуєте, що описані в ній події відбувалися насправді, відбувалися саме з вами. І тоді щастя й горе, добро і зло, радість і сум, їжа, вино, люди, погода — усе, що ви прочитали, залишиться частиною вашого минулого. Якщо ви зможете це дати читачеві — ви справжній письменник». У цьому вислові вмістилося практично все творче кредо Ернеста Міллера Гемінґвея, автора цих слів. Саме про нього ми розпочинаємо розмову.
Ернест Гемінґвей... Хто не чув цього імені? Американський письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії, один із найталановитіших представників літератури «втраченого покоління». Його творчість, сповнена пафосом ствердження моральних засад життя, значно вплинула на розвиток прози ХХ ст.
Ернест Гемінґвей
Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 р. в м. Оук-Парк у штаті Іллінойс (США) у родині лікаря. Хлопчик із захопленням читав пригодницькі історії, а також любив ходити з батьком на полювання й риболовлю. Він обожнював спорт, займався футболом і боксом, а після закінчення школи поїхав до м. Канзас-Сіті, де працював репортером.
Його юність пройшла в роки Першої світової війни. У 18 років він пішов добровольцем на італійський фронт, де отримав тяжке поранення й тривалий час був вимушений провести в госпіталі. Він писав: «Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Убивають інших, а не тебе... Але потім, коли тебе вперше серйозно поранять, то втрачаєш цю ілюзію й знаєш, що це може статися й з тобою». Цей складний досвід вплинув на формування характеру письменника. Згодом тема війни стала однією з провідних у його творчості.
Повернувшись до США, Е. Хемінгуей працював у канадських та американських газетах, а також писав художні твори. Він став відомим завдяки роману «Фієста. І сонце сходить» (1926), у якому йдеться про долю «втраченого покоління» післявоєнного періоду. Незабаром були надруковані й інші твори, які стали класикою світової літератури: «Прощавай, зброє!» (1929), «По кому подзвін» (1940), «Свято, яке завжди з тобою» (1964) та ін. Письменник багато мандрував світом, відвідав Африку, якийсь час жив у Франції, Іспанії, на Кубі. Ці враження, зокрема досвід роботи репортером під час громадянської війни в Іспанії, узяті за основу багатьох його творів.
Сім'я Е. Хемінгуея. 1905 р.
У 1953 р. митець отримав Пулітцерівську премію за повість-притчу «Старий і море», а в 1954 р. — Нобелівську премію з літератури.
Е. Хемінгуей помер 2 липня 1961 р. у штаті Айдахо (США).
Повість-притча «Старий і море» (1952). «Кодекс честі». Улюбленими героями Е. Хемінгуея завжди були сильні, витривалі, прямолінійні люди, чимось схожі на нього самого, — солдати, мисливці, тореадори, рибалки. Ці герої втілюють «кодекс честі» письменника: перемагають у складних життєвих випробуваннях, відважно захищають гідність, дружбу й любов. У своїх вчинках вони керуються «вічними» духовними цінностями, а їхня хоробрість і чесність протиставлені брутальності сучасного суспільства.
Проблема сенсу буття. Е. Хемінгуей завжди замислювався над проблемою сутності людської особистості. Що таке людина? Для чого вона народжується? У чому сенс її буття? Ці питання порушені й у повісті-притчі «Старий і море». На перший погляд, життя рибалки Сантьяго — сіре, нецікаве, буденне, сповнене труднощів і злиднів, але для героя щоденна зустріч з морем є найбільшою радістю. Мета його життя полягає не в тому, щоб здобути славу чи багатство, а в тому, щоб спокійно існувати в гармонії з природою, з морем. Герой щасливий, бо знайшов своє покликання, і неодноразово повторює: «Ти народився, щоб бути рибалкою, так само, як ця риба народилася, щоб бути рибою» (Переклад В. Митрофанова).
Кадр з мультиплікаційного фільму «Старий і море» (реж. О. Петров, 1999 р.)
«Втрачене покоління»
Перша світова війна стала трагічною сторінкою в історії людства. Це була епоха великих втрат і духовних потрясінь, епоха максимального напруження фізичних і психологічних сил, гострого усвідомлення небезпеки, що тяжіє над планетою. Молодь, яка опинилася на війні, зіткнулася тоді з випробуваннями, до яких вона не була готова. Тож з часом юнацький запал, патріотизм і надія на краще майбутнє обернулися відчуженням і трагічним світовідчуттям. Термін «втрачене покоління» уперше використала американська письменниця Г. Стайн, а завдяки Е. Хемінгуеєві він увійшов у широкий обіг. Ті, хто пережив війну, гостро відчували невлаштованість світу й нерідко не могли знайти свого місця в ньому. Цей складний психологічний досвід відображено в спадщині американських письменників 1920-1930-х років (В. Фолкнер, Ф. С. Фітцджеральд, Т. С. Еліот, Е. Хемінгуей та ін.). Творам представників «втраченого покоління» притаманні розчарування в суспільних ідеалах, пошук «вічних» моральних цінностей, відчуття духовної спустошеності й безвиході. Вони не лише з документальною точністю зображують непривабливі фронтові будні, а й говорять про те, яким став світ після війни, — сповненим відчаю, бездуховності, скалічених війною доль і спотворених людських стосунків.
Людина й природа. Повість-притча має два рівні: буденний та символічний. Лаконізм оповіді поєднується з широтою філософських узагальнень. Досліджуючи проблему «людина й природа», автор доводить, що вони не можуть існувати одне без одного. Між ними триває вічний двобій, і водночас вони єдині, оскільки від кожного з них залежить існування іншого. У творі подані різні погляди щодо природи: для одних (туристів) — це невідома стихія; для інших (деяких рибалок із селища) — жорстокий ворог. Але авторові більше до вподоби позиція Сантьяго: старий рибалка відчуває себе частиною моря, яке він добре знає й любить, захоплюється його величною красою.
К. Чен. Ілюстрація до повісті Е. Хемінгуея «Старий і море». 2011 р.
Оскільки водна стихія може бути примхливою та непередбачуваною, велику роль у житті рибалок відіграють забобони, віра й «талан». Сподіваючись на милість «вищої сили», котра здатна обернути обставини на їхню користь, багато рибалок наповнюють своє життя оберегами й символічними ритуалами. Але старий Сантьяго відрізняється від інших тим, що він покладається не на «талан», а на власні вміння й зусилля. Маючи великий досвід і життєву мудрість, він усвідомлює, що людина не в змозі контролювати деякі обставини життя, а лише саму себе. Тому герой з вдячністю приймає все, що випадає на його долю, і сам змінюється відповідно до обставин. Коли ж стає особливо важко, Сантьяго проказує молитви, вони допомагають йому почуватися в безпеці навіть на великій відстані від дому.
«Для справжнього письменника кожна книжка має бути новим початком, спробою вийти за межі власних досягнень. Він завжди повинен пробувати те, чого ніхто ніколи ще не робив або намагався й не зміг зробити. Тоді, якщо пощастить, він досягне успіху» (З нобелівської промови Е. Хемінгуея).
Випробування людини. У повісті-притчі «Старий і море» Е. Хемінгуей зображує кризову, екстремальну ситуацію, у якій проявляється справжня сутність героя. Не випадково старий Сантьяго виходить на двобій з рибою один: для того, щоб здобути бажане, йому необхідно насамперед подолати самого себе, розпізнати й перемогти власні слабкості. Ця внутрішня боротьба й психологічне напруження героя становлять основу сюжету повісті.
Велику роль у творі відіграють художні деталі, описи буденних подій. Автор показує, що за найвеличнішими подвигами, оспіваними в літературі, прихована щоденна праця, втома, фізичне й психологічне виснаження. І лише той, хто може витримати всі ці перешкоди, буде винагороджений, навіть якщо потерпів поразку. Адже найголовніший приз — не «велика рибина» (для інших, можливо, це гроші, слава, перемога в змаганнях, суспільне визнання), а перемога над собою, вірність власним моральним цінностям навіть у моменти, коли хочеться здатися: «Те, що він доводив це вже тисячу разів, нічого не важило. Тепер треба було доводити знову. І так щоразу — усе наново; отож, роблячи своє діло, старий ніколи не оглядався на минуле» (Переклад В. Митрофанова). В образі старого Сантьяго утверджується думка про те, що людина ніколи не повинна зупинятися на обраному шляху, бо зупинка означає застій та деградацію. Натомість ті випробування, які людина готова пройти, допомагатимуть їй в особистісному зростанні.
Кадр з мультиплікаційного фільму «Старий і море» (реж. О. Петров, 1999 р.)
Ставлення старого до риби двоїсте: він любить і поважає «велику рибину», але водночас усвідомлює, що мусить убити її. Сантьяго любить її так, як люблять гідного супротивника, що дає бійцеві можливість випробувати власну силу. Це завжди цікавий поєдинок, бо супротивники вартують одне одного. Не випадково Сантьяго згадує, як він, коли був молодим, в одній таверні в Касабланці мірявся силою з дужим хлопцем із Сьєнфуегоса. Вони тоді день і ніч сиділи, міцно зціпивши руки, і кожен силкувався пригнути до стола руку супротивника (подібно до того, як старий декілька днів утримував рибу на гачку, доклавши неймовірних зусиль). Сантьяго переміг, і місцеві жителі ще довго називали його чемпіоном. Він провів іще декілька таких змагань, але надалі відмовився від них, бо вважав, що «як дуже захоче, то зможе перемогти будь-кого, а тим часом усе воно шкодило його правій руці в рибальстві». Водночас можна припустити, що героєві було нецікаво змагатися з невпевненими в собі супротивниками: йому потрібен був хтось рівний за силою або навіть сильніший. Тому поєдинок з рибою — можливість для Сантьяго знову підтвердити титул чемпіона.
Водночас, на думку письменника, найважча робота полягає навіть не в тому, щоб здобути перемогу, а в тому, щоб її втримати. У повісті-притчі «Старий і море» порушено складні життєві питання: що робити після того, як боротьба завершена? чи втрачена мета існування героя після того, як він подолав усі перешкоди? На прикладі історії старого Сантьяго ми бачимо, що найскладніше для героя — утримати свою винагороду, дотягти її до берега, відбиваючи атаки кровожерливих акул. Це теж вимагає наполегливої праці й іноді навіть більшої сміливості, аніж власне «подвиг», який здійснив герой. Автор зазначає, що акули з'явилися «не випадково», приваблені запахом крові й чуючи легку поживу. Цей образ є алегоричним уособленням труднощів, з якими зіштовхується будь-яка успішна людина. Старому Сантьяго не пощастило: акули пошматували його рибу на частини, цілком спотворивши її, і героєві вже не хотілося дивитися на її понівечене тіло. Однак його винагорода — у тому, що він здобув неоціненний досвід, подолав свій страх і зустрівся у двобої з гідним супротивником. Тепер його приклад може слугувати натхненням для інших.
Кадр з мультиплікаційного фільму «Старий і море» (реж. О. Петров, 1999 р.)
Стиль митця. Досвід роботи журналістом великою мірою вплинув на творчу манеру Е. Хемінгуея. Письменник вважав, що читач має вирішувати, як він ставиться до подій чи героїв, зображених у художньому творі. Тому, прагнучи якнайточніше зафіксувати події, що відбувалися, автор не висловлює свого ставлення до них прямо. У його творах дуже мало прикметників і прислівників, натомість велику роль відіграють підтекст, символіка та художня деталь. Проза Е. Хемінгуея багата на буденні подробиці, що дають змогу ніби «побачити», як відбувалися події. Цей прийом сприяє розкриттю авторської ідеї, спонукає читача до роздумів, пошуку власних рішень щодо порушених у творі проблем. Е. Хемінгуей називав це «методом айсберга»: «Ми бачимо лише 1/8 айсберга, а 7/8 приховано під водою, і хороший письменник має описати все так, аби читач зрозумів, що під водою ще щось є».
Коловорот життя. Сантьяго думає: «Усе на цьому світі так чи так когось чи щось убиває. От і риболовля — вона й убиває мене й дає змогу вижити» (Переклад В. Митрофанова). Історія тривалої та самотньої боротьби героя з меч-рибою — це шлях воскресіння, духовного оновлення людини. У повісті утверджується думка, що смерть є невід'ємною частиною життя, тому її не потрібно боятися. Водночас смерть дає початок новому життю, і кінець однієї історії є також початком іншої. Велична рибина, котра постала з морських глибин, наприкінці твору знову гойдається на хвилях прибою, так само, як Сантьяго знову повертається на свою батьківщину. Фінал твору символічний: старому снилися леви, тобто він знову став молодим, повернувся в щасливі часи єднання з природою та пізнання її таємниць. В образі Сантьяго втілено «кодекс честі» Е. Хемінгуея — велику мужність і внутрішню красу. На перший погляд, герой переможений, але внутрішньо він нездоланний.
СИМВОЛИ В ПОВІСТІ-ПРИТЧІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»
Образ | Символічне значення |
море | стихія природи й буття, з якою людина має жити в гармонії |
старий рибалка Сантьяго | людина в складних зв'язках з Усесвітом |
хлопчик Манолін | майбутнє, надія на зв'язок поколінь |
велика риба | природа, у якої повинна вчитися людина; «талан» |
леви, чудові краєвиди Африки | мужність і краса, мрія та ідеал |
отруйна медуза | щось привабливе, але небезпечне |
акули | суспільство, яке критикує успішну людину й заздрить їй; труднощі на шляху до перемоги |
Домашнє завдання:
Розкрийте поняття «кодекс честі» Е. Хемінгуея. Які важливі складові цього «кодексу» утілені в образі рибалки Сантьяго?
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
04.04.22р. - 08.04.22р.
Урок № 25
Пауль Целан. "Фуга смерті - один із найвідоміших творів про Голокост"
Я ніколи не написав жодного рядка,
який не був пов'язаний з моїм власним життєвим досвідом.
П. Целан
Розпочинаючи сьогоднішній урок, хочеться згадати про Б.Брехта та його театр, тому що у своїй творчості він намагався зображати звичайні речі у незвичайний спосіб. Зокрема, подібної трансформації зазнала тема війни у його відомій драмі «Матінка Кураж та її діти».
А тема, яка розглядатиметься сьогодні, являє собою таке, що можна було б окреслити. Як зображення незвичайного у незвичайний спосіб, або зображення такого, що зображувати у мистецтві начебто не можна.
Тема Голокосту доволі розроблена в світовій літературі, про жахіття війни написано багато і різнобічно. Однак поет, якому болить ця тема, знайшов власну форму відображення трагедії єврейського народу у власній творчості. Автор не вдається до публіцистичних описів, не пише про ті страшні події як хронограф-реаліст. Він вірний своїй манері модерністського відображення дійсності, яка притаманна його творчості. Тема Голокосту якнайяскравіше відображена у його поезії «Фуга смерті».
Словникова робота
Голокост - масове, методичне винищення євреїв режимом фашистської Німеччини не на полях битв, а в газових камерах концтаборів чи просто в ході розстрілів протягом 1933-1945 рр. У роки війни гітлерівці створили 22 табори смерті. Один із найстрашніших – Освенцім (Аушвіц).
Фуга – поліфонічний (багатоголосий) твір, який розвиває одну або декілька тем почергово у всіх голосах.
Верлібр – вірш, у якому відсутні метр і рима.
«Фуга смерті» – це, мабуть, найзнаменитіший вірш, написаний 1944 року в Чернівцях Паулем Целаном. Ця поезії стала рубіжним явищем повоєнної німецької поезії, він належить до найважливіших ліричних втілень такої болючої для німецької літератури теми, як Голокост.
Назва твору «Фуга смерті» до певної міри символічна. Слово фуга перекладається з латинської мови як втеча. У «Фузі смерті» йде страшне протиборство двох непримиримих начал – жорстокості і гуманізму, варварства і милосердя, звіра і людини. Це протиборство нерівне, і в своїй суті фатальне і від цього ще страшніше, бо ж німецькому коменданту концтабору, патологічному садистові схильному до сентиментів, протистоїть лише смиренна покора безправних і приречених в’язнів.
Своєрідними є синтаксис вірша. Відсутність розділових знаків, системи рим сприяють тому, що кожен читач ніби має власний вибір щодо того, як читати, розуміти, трактувати мовлене автором. Це, безумовно, збагачує образну палітру твору.
Жанр поезії важко піддається визначенню: Целан сполучає кілька ліричних жанрів. «Фуга смерті» має риси елегії і балади, френосу (надгробного плачу) і лірики, ритуального танцю, видіння і документального репортажу.
Слід також зазначити, що прийом послаблення логічних зв’язків, просторово-часової детермінації поет запозичує із живопису, який передбачає одночасність, симультанність зображення найрізноманітніших подій. Особливістю целанівських віршів, окрім усього іншого, є ще й те, що нерідко вони вибудовуються як медитації.
Отже, головна тема твору – співвідношення життя і смерті, а оскільки відбирається життя у масових масштабах саме у євреїв, то мова йде про загальнонаціональну трагедію цього народу у подіях Другої світової війни – Голокост – винищення. Але вирішує Целан цю проблему не реалістичними, а модерністськими засобами.
Автор мислить себе як одного із приречених. Він – невід’ємна частина свого народу у годину найтяжчих випробувань.
Домашнє завдання:
Написати твір-мініатюру на тему: "У чому полягає актуальність "Фуги смерті" для українського сьогодення?"
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
28.03.22р. - 01.04.22р.
Уроки № 23, 24
Оповідання Генріха Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
1. Сторінки життя і творчості письменника.
2. Засудження антигуманності Другої світової війни в оповіданні.
3. Символічний зміст назви оповідання.
4. Специфіка змалювання образу головного героя.
Генріх Белль народився 1917 року в Німеччині. А в 1930-х роках у Німеччині прийшли до влади фашисти. Багато лиха накоїли німецькі загарбники у світі й лише наші предки ціною мільйонів життів змогли зупинити фашизм, перемогти його. Але для наших дідів і прадідів усе було ясно: ворог прийшов на нашу землю, принісши з собою лихо, смерть, поневолення. Наші воїни гинули, захищаючи свою Батьківщину, гинули рятівниками й визволителями. Саме ця висока місія захисників допомагала їм витримати жахи війни.
Але ж і у самій Німеччині не всі люди вітали фашизм і Гітлера. Мислячі, гуманні люди були й там. На них чекали смерть і катування гестапівців або їх примусово відправляли на фронт воювати за злочинні ідеали. Саме ця безглуздість гибелі молодих німців за хибні, нелюдські ідеали й стала трагедією цілого покоління жителів Німеччини і провідною темою творів письменника Генріха Белля.
Генріх Белль і сам був змушений воювати на фронтах Другої світової війни. Він бачив на власні очі, яким жахом і злочином є війна, особливо війна за неправедну справу. Тому все життя своєю творчістю боровся за те, щоб подібне лихо більше не трапилось.
Незвичайна назва оповідання («Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…») взята з давньогрецького вірша про битву у Фермопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинув загін спартанських воїнів. Подвиг цих спартанців був прикладом служіння вітчизні, бо вони своїми життями врятували батьківщину.
І не випадково в назві оповідання давній вірш обірвано на півслові. Насправді це не тому, що учень не вмістив назву на дошці. Цим недописаним написом письменник підкреслює суперечності між героїчною загибеллю захисників вітчизни і безглуздим знищенням життя молодого хлопця заради не благородної, а ганебної справи. Не став нещасний парубок героєм, як спартанці, а став «гарматним м’язом» у руках злочинної влади власної держави.
Генріх Белль не описує нам жодного бою, ми не бачимо опису фронтових дій. Навпаки, уся дія відбувається у приміщенні школи. Та й, власне, дії в оповіданні дуже мало. А багато жаху, болю та страждань, переплетених із спогадами недалекого мирного життя. У школі розташовано шпиталь, де лікарі намагаються надати хоч якусь допомогу пораненим. Коли героя оповідання проносили на ношах шкільними коридорами, йому одразу здалося, що це його школа. Саме та школа, де ще три місяці тому він був звичайним учнем. Тоді він не розумів, що щасливий хоча б тому, що життя його мирне й звичайне. Тоді він мучився, бо ненавидів уроки малювання… Тепер він відчуває, що таке справжні муки.
Страшно подумати, що зробила війна з хлопцем, який три місяці тому (усього три місяці тому!) був міцним, здоровим, молодим парубком. Зараз думки плутаються в його голові, часом він просто кричить від болю й безвиході. І чомусь дуже важливим здається з’ясувати, чи це справді його школа… Він іще не знає найстрашнішого: війна позбавила його рук і ноги. Ніколи вже не буде він жити повноцінним життям. Війна скалічила тіло й душу юного німця, і скалічила марно. Нікого не рятував, не захищав він, і нічим втішитися йому.
Побувавши на фронті, беручи участь у боях, письменник на власні очі бачив, що таке справжня війна. Не з розповідей, не з газет — він сам пережив усі жахіття. Тому усю свою творчість спрямував на те, щоб не допустити повторення цього жаху. Письменник хоче, щоб усі люди знали й ніколи не забували, що війна — це абсолютне зло, вона антигуманна й протиприродна. А мир — безцінний дар, кожну мить якого треба цінувати.
Домашнє завдання:
Написати твір-мініатюру "Актуальність оповідання Г.Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа.." для сьогодення України"
Зарубіжна література
АК-34, АК-35, АКП-36, АКОФ-37
21.03.22р. - 22.03.22р.
Уроки № 21, 22
Драма Бертольда Брехта "Матінка Курах та її діти"
1. Епічний театр драматурга-новатора: теоретичні засади й художня практика.
2. Зображення війни як засобу збагачення в драмі "Матінка Курах та її діти".
3. Ідеї попередження та риси "епічного театру" в п`єсі.
Словник:«Ефект відчуження» - принцип художньої творчості, який
передбачає незвичне зображення звичайного, тобто зображення у незвичайному
ракурсі.
Маркітанти (від італ. mercatante – торговець) – дрібні
торговці продовольчими товарами і предметами солдатського вжитку, що
супроводжували військо в походах, на ученнях, маневрах і т. ін.; досить часто,
особливо у Франції, ними були жінки – маркітантки.
Катарсис – за Арістотелем, очищення емоцій мистецтвом.
Зонги – пісні, що коментують дію, дають додаткову
характеристику, розкривають авторське ставлення до події.
Кураж – непримушено-зухвала поведінка, удавана
сміливість.
Епіграф:
…Брехт – найбільший драматург
ХХ століття.
Артюр
Адамов
Завдання автора не в тому, щоб примусити прозріти матінку
Кураж… Авторові потрібно, щоб глядач прозрів.
Б.
Брехт
ХХ століття увійшло в історію літератури передовсім, як
століття творчого пошуку й експерименту.
Відомий німецький драматург, поет і прозаїк,
кіносценарист, автор теоретичних праць, присвячених проблемам театру, режисер
Бертольт Брехт увійшов в літературу як митець, що відкрив нову епоху в західній
драматургії. Саме йому належить першість у розвитку «епічного театру». Його
п’єси ставились і ставляться нині у багатьох театрах світу, бо вони містять
проблеми, що хвилювали і хвилюють людство: боротьба добра і зла, війни і миру,
любові і ненависті. Драматург у своїх п’єсах розмірковував про долю світу і долю
людини. Із цим видатним митцем, його життєвим шляхом і характеристикою творчого
доробку ми й ознайомимося сьогодні на занятті.
Ойген-Бертхольд-Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 року у баварському
містечку Аугсбург. Батьки його були досить заможні, щоб забезпечити своїм дітям
належне майбутнє. Але старший син уже в юнацькі роки розірвав сімейні стосунки,
став ізгоєм і бунтарем проти міщанського побуту.
По
закінченні гімназії в 1917 році навчався на медичному факультеті Мюнхенського
університету. Але Перша світова війна примусила юнака с 1918 року служити
санітаром на фронті. Події війни, характер лікування поранених за прискореною
методикою – все це позначилося на поглядах і творчості Брехта. У нього
формується пацифістська свідомість; він пише «Легенду про мертвого солдата»
(1918), спрямовану проти німецького мілітаризму.
Після
повернення до Мюнхена Брехт присвячує себе літературі, поновлює навчання в
університеті. У 20-30-і роки він працює в театрах Мюнхена, Берліна. 1922 рік
був знаменним для драматурга. 29 вересня відбулася прем’єра п’єси «Бій
барабанів серед ночі», за яку він був нагороджений премією імені Клейста. А в
1928 році після постановки «Трикопійчаної опери» до драматурга прийшло широке
визнання. В цьому ж році Брехт одружився з видатною німецькою актрисою
ХеленоюВайгель. Пізніше вона виконуватиме головні ролі в багатьох його п’єсах.
Коли до
влади прийшов Гітлер, фашисти, Брехт змушений був емігрувати: Прага, Відень,
Цюріх, Париж. Але і в Європі було небезпечно для письменника-антифашиста і
після поїздки 1941 року до Радянського Союзу відплив на кораблі до США. В
еміграції важко було німецькою мовою ставити п’єси, але незважаючи на це тоді
були написані кращі його твори. І в Нью-Йорку і в Копенгагені, Парижі і Цюріху,
в інших містах вітали його п’єси: «Круглоголові та гостроголові» (1936), «Страх
і відчай у Третій імперії» (1935-1938), «Гвинтівка ТересиКаррар» (1937), «Добра
людина з Сезуана» (1938-1940), «Матінка Кураж та її діти» (1939), «Життя
Галілея» (1939), «Кар’єра Артура Уї, якої могло б не бути» (1941), «Кавказьке
крейдяне коло» (1944).
Після війни
разом з дружиною Брехт повернувся до Берліна і започаткував театр Берлінський
ансамбль.
Прем’єрою
театру була п’єса «Матінка Кураж та її діти» (11 січня 1949 року), яка дала
славу як драматургу, так і театру.
1952-1953
роки – переклад-переробка «Коріолана» В. Шекспіра, п’єси «Турандот, або Конгрес
«обілювачів».
1956 року
Брехт написав листа до Бундестагу із запитанням: «Проти кого запланована Третя
світова війна?...»
14 серпня 1956 року в Берліні Б. Брехт помер. Його
поховали по сусідству з могилами видатних німецьких мислителів Гегеля і Фіхте.
На могилі Брехта – звичайна плита і на ній лише два слова
«Бертольт Брехт».
Брехт увійшов до історії світової літератури не лише як
найвидатніший німецький драматург ХХ ст., а й як драматург-новатор. Він прагнув
не тільки оновити театральне мистецтво, а зробити його дійовим засобом впливу
на суспільну свідомість. Саме з цією метою він розробляє основні принципи
«епічного театру», протиставляючи його традиційному драматичному. Ці принципи
він виклав у 1931 році в роботі «Сучасний театр – театр епічний».
Брехт відзначав, що драматичний театр прагне
підпорядкувати собі емоції глядача, щоб той пережив катарсис (очищення) через
страх і співчуття, щоб він співпереживав, хвилювався, віддавався тому, що
відбувається на сцені, всім єством, щоби втратив відчуття різниці між
театральною дією та справжнім життям, щоб відчув себе не глядачем, а особою,
залученою до справжніх подій. Епічний театр, за Брехтом, навпаки, має апелювати
до розуму і вчити, він перетворює глядача у спостерігача-аналітика, розповідає
про ситуацію та проблеми так, що той зберігає контроль над своїми почуттями, не
піддаючись ілюзії сценічної дії, визначає свою принципову позицію і приймає
рішення.
Для втілення принципів «епічного театру» Брехт
використовує художній прийом, який називає «ефектом відчуження». Сенс цього
ефекту полягає у тому, щоб представити глядачу добре знайоме та буденне явище
«дивним», незрозумілим, «чужим», таким, що провокує на дискусію та роздуми.
«Ефект відчуження» був покликаний порушити автоматизм глядацького сприймання.
Брехт пояснював: «Виконати відчуження події чи характеру означає перш за все
позбавити подію чи характер усього, що само собою є зрозумілим, знайомим,
очевидним, та викликати з приводу цієї події подив і цікавість». Драматург
твердив, що глядач впізнає певний предмет зображення, однак сприймає його образ
як щось незвичайне, тобто «відчужене». Ефект відчуження допомагає драматургу,
режисеру, актору показати ті або інші явища не у їх звичному вигляді, а з
несподіваного і нового боку, що змушує глядача подивитися на старі і, здавалося
б, добре знайомі речі по-новому, а значить, - активніше ними зацікавитись і
глибше осягнути. «Сенс техніки ефекту відчуження, - зазначав Брехт, - полягає у
тому, щоб навіяти глядачу аналітичну, критичну позицію щодо зображуваних
подій».
У театрі Брехта форми «відчуження» різноманітні. Це,
приміром, знамениті пісні (зонги), які звернені безпосередньо до залу і прямо
не пов’язані із сюжетом п’єси. Це і використання такої давньої, відомої з
античних часів театральної форми, як хор. Це чергування віршів і прози, діалогу
і пісні, використання масок і плакатів, зміна оформлення при відкритій завісі
тощо.
Як драматург-новатор Брехт не міг пройти повз
реформування існуючих систем акторської гри. Так, основоположник епічного
театру відштовхувався від знаменитої системи «перевтілення» видатного
російського режисера К. Станіславського. Якщо принципом
Станіславського було «якби я», то принципом Брехта стало «якби він». На думку
німецького драматурга, актор не повинен перевтілюватися у свого героя. Він має
бути своєрідним посередником між персонажем і глядачем. Актор сам оцінює вчинки
свого героя наче зі сторони. Брехт, на відміну від Станіславського, вважав, що
артист ніколи не розчиняється у створеному ним образі. Він був певен, що
дистанція між актором і роллю лише збагачує сценічне втілення твору.
Питанням теорії «епічного театру» Б. Брехт присвятив
численні статті, трактати, виступи: «Про оперу» (1930), «Про експериментальний
театр» (1939), «Малий органон для театру» (1949), «Діалектика в театрі» (1953).
Відмінність між «драматичною» та «епічною» формами театру
можна побачити в порівняльній схемі, яку опублікував Брехт у 1938 році.
|
Драматична («арістотелівська») форма театру |
Епічна («антиарістотелівська») форма театру |
|
Дія |
Розповідь
про неї |
|
Залучає
глядача до дії |
Глядач має
статус спостерігача |
|
Виснажує
активність глядача |
Пробуджує
активність глядача |
|
Пробуджує
емоції глядача |
Змушує
глядача приймати рішення |
|
Передає
глядачеві хвилювання |
Дає
глядачеві знання |
|
Глядач є
учасником подій |
Глядач
«відчужується» від подій |
|
Навіювання |
Аргументація |
|
Сприймання
консервується |
Сприймання
переходить у пізнання |
|
Глядач
перебуває в центрі, співпереживає
подіям |
Глядач
безпосередньо стикається з подіями та аналізує їх |
|
Людина є
«відомим» |
Людина є
«невідомим», тобто предметом дослідження |
|
Людина є
незмінною |
Людина
змінює дійсність і змінюється сама |
|
Зацікавлення
розв’язкою дії |
Зацікавлення
перебігом дії |
|
Попередня
сцена обумовлює наступну |
Кожна сцена
незалежна, самодостатня |
|
Розвиток |
Монтаж |
|
Події
розвиваються лінійно |
Події
розвиваються зигзагоподібно |
|
Еволюційна
обумовленість |
Стрибки |
|
Людина як
щось незмінне |
Людина як
процес |
|
Буття
визначається мисленням |
Мислення
визначається буттям |
|
Почуття |
Розум |
Головні
відмінності можна сформулювати так:
1)
головний
акцент не на сюжеті, а на його осмисленні (сюжети Брехт використовує
здебільшого чужі, уже відомі);
2)
важливість
осмислення перебігу подій, а не їхнього розвитку;
3)
використання
звернення автора, актора, музиканта безпосередньо до глядача;
4)
задля
активізації роздумів глядача в потрібному напрямі виконуються зонги (пісні),
декорації іноді замінені написом («ліс»);
5)
використання
«ефекту відчуження», завдяки якому митець позбавляє вже відоме явище його
звичного розуміння і під новим кутом ніби відкриває його сутність.
1939 рік. Це час, коли вже в повітрі відчувався запах
війни, а 1 вересня вона розпочалася. Письменник тонко відчував, що саме
відбувається в Європі, він розумів, чого завдасть війна світові, бо сам був її
учасником. А найголовніше – Брехт розумів, що відбувається з людьми, які
сприймають війну як будні, бо вона стала «звичною справою» і людина перестає їй
протидіяти. На запитання про те, що має показати глядачеві «Матінка Кураж та її
діти», Б. Брехт відповів: «Що на війні велику комерцію ведуть не маленькі люди.
Що війна, яка є тією самою комерцією, але іншими засобами, знищує людські
чесноти навіть у добропорядних людей…»
П’єса
«Матінка Кураж та її діти» - це п’єса-застереження, це п’єса-пересторога, це
п’єса-передчуття. «Коли я писав, мені здалося, що зі сцен кількох великих міст
пролунає застереження драматурга…», пояснював Брехт.
Літературним джерелом п’єси стала повість німецького
письменника часів Тридцятирічної війни Ганса Якоба Крістоффеля фон
Гріммельсгаузена «Докладний і дивний життєпис страшенної ошуканки і бурлаки
Кураж». Ця повість разом із двома іншими повістями і знаменитим романом
Гріммельсгаузена про Сімпліциссімуса є складовою циклу так званих
«Сімпліцианських творів». Однак, запозичивши у Гріммельсгаузена деякі мотиви
(Тридцятирічну війну як історичне тло дії, образ маркітантки на ім’я Кураж
тощо), Брехт написав цілком самостійну за сюжетом і проблематикою п’єсу.
Тридцятирічну
війну (1618-1648) до середини ХХ ст. вважали найтрагічнішим періодом в історії
Німеччини. Тому у переддень Другої світової війни Брехт звернувся саме до неї,
ніби передчуваючи, що нова війна буде значно страшнішою за ту, далеку…
У п’єсі Брехта втілено чимало принципів і прийомів
«епічного театру». Проза у «Матінці Кураж» чергується з віршами, діалоги – з
піснями. Режисерські вказівки драматурга до п’єси свідчать про використання
таких форм відчуження, як звернення акторів до глядачів, використання
фотографій та кінопроекцій. Відчужує дію і стислий виклад подальших подій перед
початком кожної з дванадцяти картин: це дає змогу зосередитись не на тому, що, а
як відбудеться, і, отже, сприяє формуванню активної аналітичної позиції глядача
(під час вистави ці ремарки проектувалися на екран) і читача.
Ефект
відчуження досягався у брехтівському театрі й особливими режисерськими
прийомами, системою акторської майстерності, музикою, декораціями.
Надзвичайну
велику роль у драмі відіграють пісні (зонги). Зонги «відчужують» дію,
коментують її, висвітлюють характери дійових осіб, узагальнюють сенс твору.
Саме в зонгах подається безпосереднє розуміння конфлікту п’єси, а також
виявляється позиція драматурга. Зонги «Матінки Кураж» написані в різних жанрах.
Це марші («Пісня матінки Кураж»), балади (про братання, про дружину і солдата),
куплети («Пісня про велику капітуляцію», «Пісня про великих людей»). Дві
останні пісні відіграють особливо важливу функцію. Без зонгу про велику
капітуляцію (картина 4) неможливо зрозуміти численні вчинки Анни Фірлінг. А в
пісні про великих людей (картина 9) сходяться всі основні мотиви п’єси.
Стислий переказ змісту твору. П’єса побудована як ланцюг картин, що змальовують окремі
епізоди з життя маркітантки Анни Фірлінг, на прізвисько Кураж. Матінка Кураж не
має жодних ілюзій щодо ідейного підгрунтя війни і ставиться до неї суто
прагматично – як до способу збагачення. Їй байдуже, під яким прапором торгувати
у своїй дорожній крамниці, - головне, аби торгівля була вдалою. До комерційної
справи Кураж долучає і своїх дітей, які виросли за умов нескінченної війни. Як
турботлива мати, вона піклується про те, щоб війна їх не зачепила. Однак, попри
її волю війна невблаганно забирає в неї двох синів і доньку.
Першим на
війну потрапляє красень Ейліф. Вербувальник легко умовляє його йти до війська
описуючи романтичну сторону війни. Ейліф не розуміє законів, моральних настанов
і легко йде, за прикладом інших, на привласнення чужого, грабіж. Це за часів
війни майже подвиг. Але в мирний час за такий вчинок його страчують. Молодший
син Швейцеркас служить на небезпечній посаді полкового скарбника. Коли він
потрапляє в полон до ворогів-католиків, то ховає скарб, чесно виконуючи свій
обов’язок. Його можна ще викупити, але Кураж довго торгується і не встигає
врятувати сина.
Дочка
Катрін, що втратила здатність розмовляти, все одно знайшла спосіб сповістити
занурене у сон місто про несподіваний наступ солдат. Ця дівчина сповнена
доброти і любові до людей. Вона віддає сорочки на бинти пораненим, її серце
прагне миру, свого дому, сім’ї, дітей.
Можна
зробити висновок, що фактично діти матінки Кураж гинуть через власні чесноти:
порядність, почуття героїчного, добробуту. Отже, це все не сумісне з війною:
«Хоче війною жити, мусить їй щось сплатити, - говорить фельдфебель, дивлячись у
слід родині Кураж, що тягне візок. І Анна Фірлінг заплатила ціну війни – вона
втратила дітей. І навіть втративши усіх дітей, маркітантка нічого в своєму
житті не змінює. Так само, як і на початку драми, у фіналі вона вперто тягне
свою крамницю на колесах, доки перед нею не спускається завіса.
Безперечно,
найбільш цікавим, багатогранним образом драми є сама Матінка Кураж. Тридцять
років її фургон, у якому завжди міститься ходовий товар, їздить дорогами війни.
Кураж хоробра, розумна, дотепна, практична, приваблює своїм оптимізмом
(особливо на початку драми) і тверезим розумінням життя. Але вона є породженням
меркантильного, жорстокого і цинічного духу Тридцятилітньої війни. До причин же
і суті цієї війни Кураж абсолютно байдужа. Вона іде на війну з надією
збагатитися. («…Хай війна трохи затягнеться, ми ще заробимо трошки грошей, і
від цього мир буде ще кращий». «Он така вона, війна! Добра годувальниця!» «Я не
дам вам зробити так, щоб війна мені остогидла». «Не ганьте війни, я не дозволю.
Кажуть, вона знищує кволих, але вони і в мирний час гинуть. Зате своїх людей
вона годує краще. (Співає)
Як для війни не мати сили,
Побіди не побачиш ти.
Байдуже, чим – свинцем чи сиром –
Торгівлю в час війни вести.
Але чому
таке ім’я – Кураж? Сама героїня пояснює, що «бідним людям потрібна сміливість,
чи то, як кажуть, кураж. Інакше вони загинуть… Їм доводиться бути катами одне одному…
тоді як їм хочеться дивитись одне одному в обличчя, а на це потрібен кураж.»
Отже, кураж – це людська гідність, якась самовпевненість, визначення своєї
переваги над іншими. Саме подібними рисами характеру й наділена матінка Кураж,
що не позбавлена деякого вихваляння, самоствердження, парадоксальності («Душі в
мене чортма. А от паливо мені потрібне».) Вона водить «за ніс» священика і не
приховує своєї прихильності до кухаря. Можна сказати, що матінка Кураж
«куражиться над усіма», вона визнає світ недосконалим: «Продажність людська та
милосердя господнє – це те саме. Наша єдина надія – це продажність». Устами
героїні автор висловлює вирок недосконалості світу, показуючи війну як
вбивство, насильство, пограбування: «Великі пани кажуть, ніби вони ведуть війну
лише заради страху божого, тільки за добрі і гарні діла. А як придивишся ближче
– і вони… воюють заради свого зиску». Отже, не ідеї, не віра (про яку каже
священик), не ідеологія, а матеріальні інтереси (нажива) є основною причиною
війни. Так думає автор п’єси і критично ставиться до всіх учасників
Тридцятирічної війни, маючи на увазі майбутню Другу світову, зокрема тих, хто
її розпочав із зазіхання на чужу територію.
Звернення до подій війни – це бажання автора привернути
увагу до уроків війни, через розкриття долі простої людини підвести глядача до
думки про несумісність війни, материнства і щастя.
Згубна сліпота матінки Кураж провокує глядача шукати
відповіді на ті запитання, повз які пройшла героїня. І коли драматургу дорікали
за відсутність катарсису в цьому творі, він твердо стояв на своєму: «Завдання
автора п’єси полягало не в тому, щоб примусити матінку Кураж прозріти, -
авторові потрібно було, щоб прозрів глядач». Тому останні рядки її «зонгу»
«збирайтесь в похід, всі, хто живі і хто дихає», глядач сприймає не як заклик
до війни, а навпаки, як заклик до походу проти війни.
На
сьогоднішній день п’єса не втратила своєї значущості і, на жаль, актуальності,
бо, як і в ХVII ст. – часи про які й іде мова в п’єсі, в наш час процвітає
торгівля зброєю, нажива на горі мільйонів людей. І у цю ганебну гру включені
найбільші держави світу.
V. Закріплення знань умінь і
навичок
Завдання: скласти опорну схему за твором.
Опорна
схема-конспект твору.
Автор:
Бертольт Брехт.
Твір:
«Матінка Кураж та її діти».
Жанр:
історико-алегорична драма.
Головні
герої: матінка Кураж (Анна Фірлінг), її діти: донька Катрін, сини Ейліф,
Швейцеркас; вербувальник фельдфебель.
Основні
теми: небезпека «звичайного фашизму», тема прозріння, відповідальність людини
за активну чи пасивну участь у війні.
Висновок.
Б. Брехт у своєму творі розкрив небезпеку егоїзму, жахливі наслідки пасивності
людини. Головним завданням драматург ставив «прозріння глядача».
До перевірки знань
Літературна вікторина
1.
Які
визначення дав своєму новому театрові Б. Брехт? («епічний»,
«неарістотелівський».)
2.
Які
риси «епічного театру» наявні у п’єсі «Матінка Кураж та її діти»? (риси
«епічного театру»: викладання змісту на початку кожної картини; запровадження
зонгів, що коментують дію; широке використання розповіді (наприклад, 3 картина
– торг за життя Швейцеркаса); монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без
їхнього злиття що спричиняє потік асоціацій у глядача; «ефект відчуження».)
3.
Назвіть
найяскравіше художнє відкриття «епічного театру» Б. Брехта. («ефект відчуження».)
4.
Відомо,
що класична арістотелівська драма була спрямована на почуття глядачів, навіюючи
їм певні емоційні стани, «очищуючи» їх мистецтвом. На що направлена брехтівська
п’єса, «епічний театр»? (На інтелект публіки; на об’єктивний аналіз подій.)
5.
Як
називаються пісні у п’єсах Б. Брехта, що коментують зображувані дії? Що
покладено в основу брехтівської драми? (Зонги; розповідь.)
6.
Назвіть
прийом, завдяки якому буденне явище постає у новому світлі як дивне, нове,
«чуже». Б. Брехт про суть цього прийому писав таке: («Само собою зрозуміле стає
незрозумілим, але це робиться лише для того, аби потім воно стало
зрозумілішим»)? («Ефект відчуження».)
7.
Як
матінка Кураж ставиться до війни? (Прагматично, як до способу збагачення.)
8.
Які
чесноти алегорично втілюють діти матінки Кураж: сини Ейліф та Швейцеркас,
донька Катрін? (Хоробрість, чесність і доброту.)
9.
На
кого покладає Б. Брехт головну провину за понівечені долі дітей матінки Кураж?
(На саму матінку Кураж.)
10.
Яка сцена у драмі Б. Брехта «Матінка Кураж та
її діти» є найсильнішою, найнапруженішою, найчуттєвішою? (Сцена розстрілу
Катрін.)
11.
У фіналі п’єси матінка Кураж так само, як і на
початку твору, залишається зі своїм фургоном. Втративши дітей, вона не робить
жодних висновків, нічого в своєму житті не змінює, не «прозріває». Хто, за
задумом Б. Брехта, повинен зрозуміти абсурдність війни, повинен «прозріти»?
(Глядач.)
12.
Як протягом п’єси називає себе і своїх дітей
матінка Кураж? («Мирні люди», «ділові люди», «маленькі люди», «порядні люди».)
13.
Який образ п’єси Б. Брехта «Матінка Кураж та
її діти» є пророчою метафорою, символом занепаду Німеччини? Як сприймалася
п’єса в Європі в 1941 році? (Образ матінки Кураж; як п’єса-передчуття, як
п’єса-пересторога.)
14.
Кому належать ці цинічні слова: «Мир – це
безладдя. Тільки війна може навести лад. Мирного часу людство переводиться
нінащо…» (Фельдфебелю.)
15.
Про кого такої думки матінка Кураж? «Він
занадто хоробрий, у батька вдався. Коли не буде розумний, його порубають на
січку…» (Про Ейліфа.)
16.
Що
було предметом куплі-продажу між матінкою Кураж та фельдфебелем, під час якої
Ейліф пішов з вербувальником? (Пряжка.)
17.
Кому належать ці слова: «Мені шматок в горло
не лізе. Як же фельдфебель виплачуватиме солдатам платню?» (Швейцеркасу.)
18.
Вставте пропущене слово: «Авжеж, гроші мені
потрібні, та я краще відтопчу собі ноги, шукаючи, кому заставити… (фургон), ніж
продам його зараз. Як продати його, коли він годує нас».
19.
Чия це житейська філософія: «Треба жити в
злагоді з людьми, рука руку миє, мура лобом не проб’єш». (Матінка Кураж.)
20.
Кому належать слова: «…Вдома вони не
гвалтували. Тут винні ті, хто розв’язав війну, хто вивертає назовні найгидкіше,
що є в людях». (Священик.)
21.
Хто барабанним гуркотом намагався попередити
громадян міста про наближення ворога? (Катрін.)
VI. Домашнє завдання:
1.
Скласти
порівняльну характеристику до образів матінки Кураж та її доньки Катрін.
Немає коментарів:
Дописати коментар