АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
02.05.22 - 13.05.22
Уроки № 34, 35, 36
Повість М.Коцюбинського "Тіні забутих предків"
Історія створення повісті «Тіні забутих предків»
Гірський край багато хто пробував описувати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як М. Коцюбинський. Надзвичайне враження справили на письменника відвідини Криворівні 1910 та 1911 року. У той час село Криворівня було улюбленим курортним місцем письменників як Східної так і Західної України. Тут неодноразово відпочивали І. Франко, Леся Українка, Василь Стефаник. Враження про Карпати, гуцульську Криворівню були такими сильними, що письменник вирішив написати твір. У липні 1911 року, прибувши із сином Юрієм до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, фольклор, записує говірку. На три дні поїхав у гори. Разом з вівчарями спав, їв, блукав з їхніми отарами та начувся всього, чим багатий цей дивний світ.
Спогади письменника.
«Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних не багатьом… Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів. Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь! Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений».
Крім особистих вражень, працюючи над повістю, письменник користувався фольклорно-етнографічними збірниками В. Гнатюка, І. Франка.
Повість було закінчено 1911 року, а вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику» в 1912 році у Львові.
А. Крушельницький сказав: «Гуцульщині «Тінями забутих предків» поставив М. Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник».
Назва твору
Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити й обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: "В зелених горах".
Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. Дар - неконкретно, не-наочно. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
Іван Палійчук і Марічка Гутенюк — діти природи з вічною і вірною любов’ю до гір, «близьких й далеких верхів, що голубіли на небі», до смерекових чорних лісів «з їх синім диханням», до ясної зелені царинок, «що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев», їхнє чарівне кохання йде від дивовижних міфологічних вірувань гуцулів, від своєрідного розуміння таїн природи. Для них «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». І їхнє кохання здається казкою, одночасно живою, близькою і зрозумілою усім людям. Милуватися красою художнього слова, неповторністю природи й душевно багатими натурами ми будемо на сьогоднішньому уроці.
Втілення М.Коцюбинським мандрівного сюжету у композицію повісті
В основу повісті покладений мандрівний сюжет про закоханих із ворогуючих родин, наприклад, із трагедії В.Шекспіра «Ромео та Джульєтта».
М.Коцюбинський показав не своїх сучасників, а давніх гуцулів, які жили давно і вірили у чудодійні сили природи, складали міфи та легенди.
Івана та Марічку називають українськими Ромео та Джульєттою, бо їм судилося утілити гармонію людських душ, бути разом, не зважаючи на родову помсту, кровну ворожнечу.
Єдина сюжетна лінія: життя Івана Палійчука, яке поділене на дві частини: перша – щаслива із Марічкою, друга – сита й забезпечена, байдужа із Палагною.
Розкриттю головних персонажів допомагають образи природи, боротьба людини зі злими духами, обожнювання краси і зневага до буденщини.
Поступово автор вводить нас у незвичайний світ вірувань, звичаїв, обрядів. Серед розкішної, наповненої лісовими духами природи зароджується почуття кохання між Іваном та Марічкою, родини яких були ворогами.
Ні смерть брата, ні загибель батька не вплинули на душу хлопця так, як це вдалося спочатку маленькій дівчинці, згодом юній Марічці.
На фоні чудової природи вони зображені як її діти, для яких і гратися, і працювати, і творити так природно.
Перша частина життя Івана – жива природа, жива Марічка.
Друга – чорний ліс, Марічка-нявка.
Єднаються чоловіче і жіноче начала. Перевага – жіночого, бо ні на цьому світі, ні на тому Марічка не відпускає коханого.
Автор змалював реальне життя гуцулів на полонині, в селі із збереженням вірувань, звичаїв, обрядів гуцулів. Для них звичайною є зрада Палагни, бо це не страшний гріх. Тяжчим є ворожіння Юри-мольфара на життя Івана, який шукає розради в лісі. Там він зустрічається з чугайстром, від якого рятує Марічку-нявку, а сам падає у прірву.
М.Коцюбинський обіграв три основні складові життя гуцулів: вогонь, землю і воду.
Особливостями композиції є зображення духовного і матеріального світів, розкриття суті душі людини на прикладі всеохопного кохання.
Іван і Марічка поєдналися в смерті, кохана забрала його у свій світ, не залишивши ворожим душам його доброту, чисту довіру, його вірне серце. Мабуть, тому похорон Івана і зображений майже як весілля, мабуть, тому сумні мелодії на ньому переходять у веселі танці, жарти, пустощі. Дійсно, нема за чим плакати: Іван повернувся до Марічкн, до свого кохання, сенсу свого життя.
Чи перемогла смерть життя? Ні, скоріше, вона змирилася, що не владна над коханням, вічним і прекрасним, безмежним, як світ, бездонним, як віра.
Кохання Івана і Марічки — символ вічного кохання, почуття, яке переборює не тільки відстань, але й час, переборює смерть, межі людського існування. І мені здається, що воно тому таке сильне, що одухотворене силою мистецтва, пісні й музики, а також тому, що воно природне, розкриває питомі сили людини, а не протирічить її людській натурі. Можна сказати, що герої повісті "Тіні забутих предків" — це наші українські Ромео та Джульєтта, не менш прекрасні і не менш витончені й глибокі.
Є на світі дивовижна природа, але й є на світі дивовижне кохання, яке не закінчується зі смертю, а продовжує жити у серцях людей, у піснях, у згадках. Своїм твором «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський возвеличує чарівне почуття — кохання, нагадуючи людям, що воно головне у житті, що тільки воно зігріває серця, що тільки воно світить, як провідна зірка. І світитиме завжди!
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
25.04.22 - 29.04.22
Уроки № 31, 32, 33
Психологічна новела М.Коцюбинського "Intermezzo" з жанровими ознаками поезії в прозі. Автрбіографічна основа новели
Жанр
Твір розпочинається присвятою («Присвячую кононівським полям») та переліком незвичайних «дійових осіб» (Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе).
Однак «Intermezzo» не драматичний, а епічний твір. За жанром це імпресіоністична новела.
Новела – один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю викладу, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної будови.
Історія написання
Твір має автобіографічну основу. М. Коцюбинський через інтенсивну роботу, виконання службових обов’язків виснажився фізично і морально. Улітку 1908 р. письменник відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка в селі Кононівка поблизу м. Яготина (Київська область).
Природа збагатила письменника численними враженнями. Так у 1908 р. з’явилася новела «Intermezzo».
Тема
Тема твору криється в його назві. Слово «Intermezzo» означає «перепочинок, пауза». Цей музичний термін означає невелику інструментальну п’єсу, виконувану між діями драматичного чи оперного твору при його виставі.
М. Коцюбинський вклав глибокий філософський зміст у назву своєї новели. Образом Intermezzo новеліст указував не тільки на перепочинок утомленого митця, але й на органічний зв’язок, може, чимось перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірний своїм ідеалам. Тож новелу можна вважати й автобіографічним твором (автор в образі ліричного героя новели показав самого себе).
Розповідь у творі ведеться від першої особи.
Основні ідеї твору
Можна виокремити дві основні ідеї новели.
- Необхідний глибокий духовний зв’язок із природою, єднання з нею, щоб подолати втому, зневіру, перепочити,
набратися сил для нової боротьби. - Ідея служіння митця народові.
Попри власні проблеми, депресію, відчай, митець зобов’язаний пам’ятати про страждання й біди власного народу, служити йому своїм життям та творчістю (саме тому герой наприкінці твору покидає кононівські поля та знову повертається до міста, щоб продовжити свою духовну та творчу діяльність, спрямовану на служіння українському народові).
Художні засоби
Вдало створені пейзажі передають нерозривний зв’язок людини і природи. Оповідач відчуває «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», йому вітер набиває вуха «шматками звуків, покошланим шумом», «тихо пливе блакитними річками льон», пливе так спокійно, що «хочеться сісти на човен і поплисти».
Ця картина виглядає розкішною завдяки багатій художньо-виражальній системі (епітети, метафори, порівняння), словам-звукам і словам-барвам.
Літературний напрям
Літературний напрям – імпресіонізм. М. Коцюбинський вважається яскравим представником імпресіоністичної течії в українській літературі.
Імпресіонізм (від франц. «враження») – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Образи («дійові особи») новели
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх перелік:
- зозуля
- жайворонок
- три білі вівчарки
- ниви у червні
- сонце
- моя утома
- залізна рука города
- людське горе
На перший погляд, їх дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов’язані між собою, доповнюють одне одного, зумовлені ідейним змістом.
Серед мінорних (тобто негативних) образів новели – втома, залізна рука города (міста), людське горе.
Так, втома міцно тримає душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями.
Залізна рука міста – це втілення проблем у житті героя, негативного впливу міського життя, відірваного від природи, що призводить до втоми, відчаю. Образ залізної руки згадується на початку та наприкінці твору (спочатку герой тікає від «залізної руки міста», потім вона повертає його назад, але коли він уже відпочив і морально готовий продовжувати боротьбу).
Спочатку природа ніби протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед нив я». Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним гостем.
У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти друге на небі…» відчувається готовність героя до нової боротьби.
Розгортанню образу сонця допомагають зозуля та жайворонок.
Під натиском сил природи відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і вона
нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем сонцю.
Єдиний людський образ у творі, крім образу автора, це образ селянина. Він пов’язаний з образом «людського горя». Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання селянства – бідного, безземельного, затурканого.
Образ селянина уособлює український народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих.
Новела «Intermezzo» — ніби суцільний пейзаж, і в той же час ми майже не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина.
«Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
Отже, так звані дійові особи новели «Intermezzo» — це символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи.
Історія написання
Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині — у Драбівському районі на Черкащині) Євген Чикаленко, видатний український меценат і фомадський діяч. Тут у письменника й визрів задум «Intermezzo» (хоча цей шедевр був написаний трохи згодом у Чернігові)і.
Назва й жанр
Intermezzo (італ.) — «перерва». Так називали невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі.
За жанром це лірична шпресіоніапична новела (тобто увага тут зосереджується не на подіях, а на переживаннях ліричного героя, на зміні його настрою).
Образи і композиція
У новелі несподівані, дивовижні «дійові особи»: Моя утома, Ниви у червні. Залізна рука города. Три білі вівчарки, Сонце, Зозуля, Жайворонок, Людське горе… Зверніть увагу, Коцюбинський у недраматичному творі перед текстом називає «дійових осіб». А чи справді це дійові особи? Скажімо, ще можна уявити, що Зозуля, Жайворонок й Три білі вівчарки якось діють у творі, а Ниви, Моя утома й Людське горе? Об’єднує й умотивовує все це різноманіття ключовий образ ліричного героя.
Новела «Intermezzo» — це майже суцільний пейзаж, але ми бачимо його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — цесимволи його суперечливих почуттів і переживань.
В основі твору — зіставлення двох протилежних світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, утіленого в образі міста, — і гармонійного, досконалого, життєствердного світу природи.
За імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.
У цілому вгадуються три фази цієї настроєвої мозаїки.
1. Утома.
Ще зовсім недавно в місті герой був потрібен багатьом, і це вічне велелюддя, необхідність жити не приватним, а громадським життям, картини чужого страждання, драми й абсурди суспільства, що переживає пору чорної реакції, — усе це вимучило тонку, вразливу душу митця. Його внутрішній голос буквально волає про потребу самотності й спокою. А поки що домінують негативні почуття: невпевненість, досада, роздратування, розгубленість, докори сумління, тривога…
Герой перебуває в конфлікті із самим собою. Джерело цієї конфліктності — гостра потреба самотності — і водночас неможливість втечі від «світу людей». Його психіка розхитана, світ довкола починає поставати в якихось химерномоторошних формах (будинки дихають «тисячами чорних ротів»; «ревучі потоки людського життя… мчали назустріч, як дикі коні»…). У героєві живуть чужі голоси, у пам’яті спалахують уламки випадкових розмов, сценки й епізоди…
Автор наголошує: призвідниця хаосу, зла у світі — сама людина. Хаос світу проникає вже в душу героя, отруюючи її. Тому єдиний вихід — залишити цей світ. І ось потяг виносить героя далеко за місто, у поля. Проте й тут триває нестерпна метушня людей, тому колія здається «залізноюрукою города», що не відпускає (виразна імпресіоністична деталь).
2. Внутрішня гармонія, відновлення життєвих сил.
Нарешті — тихий будинок у степовому спокої. Уночі, уві сні, героя ще мучать моторошні примари міста. Вранці ж його душа вже налаштовується на гармонійний, життєрадісний лад довколишньої одухотвореної природи. Г1,е і Ниви в червні, і Сонце, і Зозуля, і Жайворонки… Цей світ робить чудо — ритмічним рухом, гармонією, красою зцілює душу героя.
Недарма Коцюбинський називав себе Сонцепоклонником. Його талант справді був сонячним, що найяскравіше засвідчила новела «Intermezzo». У ній митець проспівав справжній гімн сонцю як джерелу краси й життя на землі:
«Сонце! Я тобі вдячний… Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілюищй напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій і п’янію від нього…
Ти тільки гість у моїм житті, сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, із сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй “ідеал” і ховаю в серці. І він мені світить».
Змальовуючи розкішну поезію самотнього життя серед природи, новела Коцюбинського перегукується з популярною в Європі на початку XX ст. повістю «Пан» норвезького письменника К. Гамсуна. Герой «Intermezzo» часом нагадує лейтенанта Глана з цієї повісті. В обох письменників ідеться про прості радощі_ буття, про насолоду самим фактом життя — звичайним і величним водночас.
3. Готовність знову боротися зі світовим злом.
Аж ось спокій ліричного героя порушує зустріч із селянином. Селянин уособлює у творі не лише «гнаний і голодний», безпорадний і беззахисний український простолюд початку XX ст., а й людське горе як таке, той народ, що його інтелігент покликаний вести за собою до досконалості й гармонії.
Селянин розповідає про страшні людські біди. Однак тепер це вже не роз’їдає душу героєві, а навпаки, кличе його до активної боротьби зі злом: «Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».
Отже, провідний мотив новели — заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною часткою Космосу й зусиллям своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі; «Освіжи небо і землю. Погаси сонце і засвіти друге на небі».
Стильові особливості
Стиль «Intermezzo» виразно імпресіоністичний.
Його ознаки:
• настроєвість як основа сюжету; Дуже складним за структурою є внутрішній монолог героя в сцені його зустрічі із селянином. Репліки співрозмовника (селянина) відтворюються у свідомості героя, «віддзеркалюються» в його внутрішній мові, підкреслюючи тим самим напруженість духу митця. Як художники-імпресіоністи відійшли від лінійної техніки письма, перейшовши на штрихові мазки (пунктирність зображення), так і майстри слова, зокрема й Коцюбинський, удавалися до такого засобу
• домінування враження над зображенням (предмет постає в ореолі суб’єктивного сприйняття: наприклад,співучі арфи — це насправді бджоли, що беруть нектар із цвіту гречки);
• ефект «кольорової музики», незвичайного поєднання звукових і колористичних образів;
• вираження внутрішнього світу героя через використання внутрішнього монологу;
• використання прийому потоку свідомості, тобто неупорядкованого, хаотичного процесу мислення, коли цілісна картина світу ніби розпадається на атоми. змалювання світу. Штрихова стилістика дала змогу авторові розкрити події як психологічне переживання й витворити художню красу.
«Він (селянин) говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв і слухав, і щось тремтіло в мені…
Говори, говори…
“П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка”.
Говори, говори…
“Раз на тиждень б’ють людину в лице”.
Говори, говори!..
“Найближча людина готова продати”.
Говори, говори!..
“Між людьми, як між вовками”.
Говори, говори…»
Як бачимо, у наведеному уривку відсутні будь-які лінійні зв’язки між складниками тексту, тут спрацьовують суто психологічні форми його єднань, при цьому не виникає враження, ніби чогось бракує.
Не випадково академік С. Єфремов називав новелу «Intermezzo» «вінцем творчості» М. Коцюбинського.
Домашнє завдання:
Прочитати повість М.Коцюбинського " Тіні забутих предків".
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
18.04.22 - 22.04.22
Уроки № 28, 29, 30
Основні риси українського прозового модернізму.
Життя і творчість Михайла Коцюбинського. Гуманізм світогляду письменника
Через панівну ідеологію радянської доби говорити про український модернізм модернізм завжди було складно. Упродовж тривалого часу його замовчували, а тому й мало досліджували. Та й сам модернізм на українському ґрунті став доволі складним і суперечливим явищем. Попри все вітчизняні літературознавці та критики схильні вважати його справжнім естетичним феноменом.
Чому? Розгляньмо особливості українського модернізму і ви все зрозумієте!
Перш за все, модернізм відзначився увагою до естетичних цінностей, а не до суспільних потреб, обстоюванням справжньої свободи творчості, орієнтацією на кращі зразки європейської літератури. Крім того, кожна стильова модерністська течія на українському ґрунті була відмінною від аналогічної в європейській літературі.
Так, творчість М. Коцюбинського, В. Стефаника, Г. Косинки позначена рисами імпресіонізму, проте письменники, змальовуючи події, «пропускають» їх не через власне «я», як це було у літературі західній, а через душі дійових осіб.
Українські футуристи, на відміну від італійських, не оспівували війн, але заперечували літературну класику й мистецтво взагалі. Основоположник українського футуризму М. Семенко, наприклад, стверджував, що для нього не існує авторитетів, традицій, він «сам собі предок». Проте М. Семенко чимало зробив для оновлення українського віршування.
Символізм в українській літературі, представлений творами О. Олеся, М. Філянського, Г. Чупринки, П. Тичини, Д. Загула та інших, хоч і розвивався під впливом символізму в літературі російській, був позбавлений містики, притаманної останній. Натомість у творах українських поетів-символістів — музичність, широка кольорова гама, сила звукового образу. Захоплені національною ідеєю, вони створюють відповідну систему образів-символів: пустеля — Україна, самотня сосна як уособлення рідного народу в ліриці О. Олеся, вітер у П. Тичини символізує революційні та національно-визвольні сподівання народу.
Особливості модернізму, порівняно з іншими течіями:
трактування особистості, що виходить поза межі свідомості людини;
непереборна відчуженість внутрішнього – інтимного світу індивіда;
нерозв’язаність конфлікту індивіда з дійсністю;
у царині форми – неможливість передати у загальних, масово зрозумілих висловах внутрішнє осяяння особистості.
Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії, окремі зразки якої (починаючи з лірики Т. Шевченка, а також у творчості І. Франка, Я. Щоголіва, О. Маковея, Уляни Кравченко, В. Щурата, О. Козловського) могли бути інтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримими риси нового художнього мислення в поезії (Р. Сембратович, В. Бирчак, В. Стефаник, М. Коцюбинський, О. Кобилянська), згодом – у драмі (Леся Українка, О. Олесь, С. Черкасенко, В. Винниченка).
Модерністські прикмети у творах української літератури тривалий час співіснують з декадентським (П. Карманський, О. Луцький, Я. Савченко), зароджуючись у течіях натуралізму, раннього символізму, імпресіонізму. Вияви (ще незрілі) модернізму здобувають місце на сторінках альманаху «Січ», у серії «Живі струни», журнал «Молода Україна»; далі, більш вагомі, у «Літературно-науковому віснику» та альманахах:
«З-над хмар і з долин»
«З потоку життя»
«Багаття»
«За красою»
у журналі «Світ»
«Будучність»
«Українська хата»
«Дзвінок».
Засади модернізму в території та художній практиці сповідує товариство «Молода муза».
Активні пошуки нових мистецьких форм у літературі з поодинокими спробами автономізувати дистанціювати художнє явище від ідеологічного, громадсько-політичного контексту викликають критичний розголос:
листування М. Вороного, пов’язане з виданням альманаху «З-хмар і з долин»;
полеміка навколо виступів С. Єфремова за участю І. Франка, В. Коцьовського, Г. Хоткевича;
декларації «молодомузівців» О. Луцького та М. Яцьківа;
критична діяльність М. Євшана, М. Сріблянського та інших в «Українській хаті», Д. Донцова у «Дзвоні».
Водночас у модерністичній критиці знаходять нове осмислення громадянської та національної проблеми, формується думка, що домінантне значення для духовного відродження в Україні повинен мати не культурний масовім (поширення преси, діяльності «Просвіти» і таке подібне), хоч потреба в ньому не заперечується, а висунення її в авангард художнього прогресу (в окремих інтерпретаціях – художньо культурний месіанізм України). Український літературний процес формується за типом найбільш розвинених літераторів цього часу.
Модерністичні спроби, як і взаємопов’язані з ними процеси, що розвивалися у руслі українського реалізму та неоромантизму, були спрямовані на поглиблене розкриття внутрішнього світу людини. Посиленням суб’єктивного начала модернізму близький до неоромантизму, однак загалом ігнорує притаманну останньому шкалу життєвих цінностей, його чужа романтична піднесеність.
У творчості модерністичного характеру основним стає дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб’єкта на поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції що могло здійснюватись переважно через нову поетику, іноді прокреслювалось самим фактом формального новаторства (М. Семенко).
Модернізм в українській літературі характеризується:
трагічним розривом між духовністю та існуванням («Камінний господар», «Лісова пісня» Лесі Українки);
наголошенням на біологічній сутності людини, глибинних природних інстинктах (Г. Хоткевич, В. Винниченко);
психологічним самозаглибленням та ослабленням зв’язків героя з оточенням (М. Коцюбинський, О. Кобилянська);
розкриттям стихійності масового, колективного життя (М. Коцюбинський, М. Яцків).
Вирізняються такі риси поетики:
ущільнення викладу через експресивний образ, промовисту деталь, що розкриває внутрішній стан персонажа (В. Стефаник, К. Сроковський та інші);
розкуте асоціативне сприйняття предметності (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич);
введення багатих смислом символічних постатей і образів (М. Яцків, П. Савченко);
увиразнення стійкої архетипічної основи в сюжеті твору («Fata morgana», «Тіні забутих предків»);
посилення фонічних інтонаційних тем ліричного образу, загальна ліризація образу.
Процес художнього освоєння світу через філософсько-естетичну систему модернізму своєрідно відбиті в широкому творенні фрагментарних, фабульно ослаблених прозових жанрів прозових жанрів (вірші в прозі, малюнки, ескізи тощо).
Література 20-х рр. зберігає тривкий зв’язок з художнім розвитком попередніх десятиліть. Новаторськими, подекуди модерністськими рисами прикметна творчість представників літературних груп, об’єднань, організацій:
— «Музагет»;
— «Аспанфут»;
— «Асоціація комункульту»;
— «ВАПЛІТЕ»;
— Авангард»;
— «МАРС»;
— «Техно-мистецька група «А»;
— «Нова генерація» та інші.
Отже, в українській літературі кінця XIX — початку XX століття спостерігається розмаїття літературних напрямів і стилів, вивчення поетики і ролі яких у мистецтві слова ще чекає свого дослідника.
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї службовця. Початкову освіту здобув у містечку Барі, потім навчався в Шаргородському духовному училищі на Вінниччині. У цей час захопився літературою, почав планувати власне літературне майбутнє.
Через складні родинні та матеріальні обставини не зміг вступити до університету. Брак систематичних знань надолужував шляхом самоосвіти. Усе життя навчався, самотужки вивчив дев’ять мов. Ретельна підготовка допомогла скласти іспит на право працювати народним учителем.
Після нетривалого періоду вчителювання М. Коцюбинський став співробітником Філоксерної комісії. Вона займалась організацією боротьби зі шкідником винограду – філоксерою. Письменник декілька років провів у Бессарабії та Криму. Знайомство з життям молдовського та кримськотатарського народів позначилось на тематиці його творів.
На початок роботи у Філоксерній комісії припало зближення М. Коцюбинського з “Братством тарасівців”. Це організація молодих інтелігентів, які обстоювали українські національні інтереси. Письменник виявляв активну громадянську позицію, робив усе для розвитку національної культури. Через це довгий час перебував під негласним наглядом поліції.
Після п’яти років роботи у Філоксерній комісії М. Коцюбинський працював журналістом у Житомирі. Згодом переїхав до Чернігова, де обіймав різні посади в земстві – тодішньому органі місцевого самоврядування.
Письменник брав участь у культурному житті Чернігова, улаштовував літературні вечори. На них часто бували В. Блакитний, М. Вороний, П. Тичина, які згодом стали відомими поетами.
Хвороба легень та хворе серце змушували М. Коцюбинського виїздити на лікування до Італії. 25 квітня 1913 року після загострення хвороби серця письменник пішов із життя.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
– Де й коли народився М. Коцюбинський?
– Яку освіту він мав?
– Де й ким він працював?
– До якої таємної організації молодих інтелігентів належав М. Коцюбинський? Що обстоювали члени організації?
2. Запишіть відомості про життя письменника в зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми).
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності, обізнаність у сфері культури
3. Знайдіть в Інтернеті інформацію про “Братство тарасівців”. Поділіться цією інформацією з однокласниками в зручній для вас формі (повідомлення на уроці або в соціальних мережах, плакату, листівки).
ВІД РЕАЛІЗМУ ДО МОДЕРНІЗМУ
Писати М. Коцюбинський почав рано – у дванадцять років. Літературну славу здобув не одразу. Подав своє перше оповідання до журналу та одержав натомість пораду покинути літературу й “не калічити нашу святу мову”. Тож мусив довго й ретельно вдосконалювати свою художню техніку.
Спершу М. Коцюбинський захоплювався реалізмом, наслідував І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Писав твори для дітей (“Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”), порушував моральні та соціальні проблеми (“На віру”, “П’ятизлотник”).
На початку XX ст. М. Коцюбинський прийняв ідеї модернізму, послідовно застосовував їх на практиці. У прозі віддавав перевагу таким напрямам, як імпресіонізм та неоромантизм. Риси імпресіонізму виявились у його новелах “Цвіт яблуні” та “Intermezzo”. Новела “На камені” та повість “Тіні забутих предків” написані в неоромантичному стилі.
Імпресіонізм (від фр. impression – враження) – мистецький напрям, що зародився в малярстві й поширився на інші види мистецтва. Розкриваючи внутрішній світ людини, імпресіоністи фіксували психічні стани, почуття й переживання своїх героїв.
Неоромантизм – напрям модернізму, якому властиві увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного.
Домашнє завдання:
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності, обізнаність у сфері культури
1. Знайдіть інформацію в мережі Інтернет про імпресіонізм в українському живописі. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему “Вічні миттєвості краси”.
2. Прочитайте новелу "Intermezzo"/
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
11.04.22 - 15.04.22
Уроки № 25, 26, 27
Проза І.Франка . Жіноча доля в новелі "Сойчине крило". Образ героя-адресата
Кохання… Про нього мріють, на нього чекають. Це почуття
прекрасне не тільки своєю природністю, але й тим духовним збагаченням, котре
наповнює серця. Кохання – одне з найсвітліших, найвеличніших людських почуттів,
неповторне і вічне, як життя, прекрасне і таємниче.
Про кохання співають, кричать, просто говорять, іноді
мовчать. А ще пишуть листи…
–
Часто між закоханими тисячі кілометрів.
Як вони спілкуються між собою?
-
Як це могло відбуватися в 1905 році?
-
Чи писали ви
коли-небудь листи коханій людині? Чи легко це робити? Чому?
-
А чи отримували
листи від коханих?
-
Говорять, чужі листи читати не можна. А ми познайомимося з одним через
сприйняття героїв твору.
Сьогодні ми ще раз поринемо в таємницю кохання... Тема нашого уроку – новела І.Франка «Сойчине крило», зображення в ній жіночої долі в новітній інтерпретації.
Ми маємо творчо осмислити основний морально-етичний пафос твору;
неоднозначність образу Марії; з’ясувати, у чому
полягає новаторство І. Франка; розвивати зв’язне мовлення, навички роботи над
містом прозового твору, вміння
учнів досліджувати особливості новели, критично осмислювати
прочитане.
Епіграф
Зверніть увагу на епіграф. Прочитайте поетичні рядки.
Любов
– це кара, це сумна в’язниця,
Бог від якої заховав ключі
П.Сорока
Кохання… Про нього мріють, на нього чекають. Це почуття
прекрасне не тільки своєю природністю, але й тим духовним збагаченням, котре
наповнює серця. Кохання – одне з найсвітліших, найвеличніших людських почуттів,
неповторне і вічне, як життя, прекрасне і таємниче.
Сьогодні ми ще раз поринемо у цю таємницю… Бо ж «Сойчине крило» - це чи не найкращий твір Франкової малої прози.
У творчій спадщині І. Франка
значне місце належить прозі — різноманітній за тематикою, жанрами, мотивами. Не
оминув письменник і таку популярну тему, як жіноча доля, жіноча психологія,
кохання, подавши їх в новітній інтерпретації в новелі
«Сойчине крило».
Словникова робота (пояснення слова «інтерпретація»).
Інтерпретація – з лат. означає пояснення, трактування, тлумачення
літературного твору з метою осягнення його змісту.
-Як же народився цей шедевр?
Твір
« Сойчине крило з’явився з-під пера І .Франка у 1905 році – у «золотий період»
його творчості. У цей час письменник шукав нові шляхи вираження думки,
опрацьовував нові теми, мотиви. Як справжній митець, письменник мав нахил
«обсервувати життя в його найрізноманітніших проявах» і творив у стані «тієї
ніколи й нічим не заспокоєної гарячки, котра змушує… перейматися стражданнями й
радощами, думками й мріями інших людей». «Сойчине крило» було вперше
надруковано в зб. «На лоні природи» в 1905 році. Твір має підзаголовок «Із
записок відлюдька». За свідченням І.Франка, новела написана в грудні 1905 року.
Це період, коли йшла російсько-японська війна. Про це дізнаємося з твору.
Що
стало причиною написання сказати важко. Але це період у житті І.Франка
складний: період розчарувань, втрат.
Отже новела «Сойчине крило» чи не найкращий твір пізньої прози І.Франка. У рецензії літературного критика А.Крушельницького на збірку «На лоні природи» «Сойчине крило» визначене як «найбільш інтересне оповідання», де автор на найвищий п’єдестал ставить любов.
Новела надзвичайно прониклива, аж болюча. Твір за обсягом близько 40 сторінок, а здається, що ми прочитали поему про кохання і страждання, побачили митарства по колу пекла головної героїні, боротьбу між почуттями і байдужістю, самотністю героя-адресата. Очевидно єдине: такий твір могла написати людина, яка сама зазнала мук кохання. Які проблеми порушено у творі?
- Що у нашому житті є незбагненним? Що не піддається поясненню, простій логіці, є загадковим і незрозумілим?
- Найперше, звичайно, - це душа. Особливо, коли вона страждає від кохання, від зради, від морального і фізичного болю.
Об’єктом уваги Франка у новелі «Сойчине крило» є душа людини, її страждання. Письменник показує, як велика сила кохання здатна зцілити зболену душу
-
Пояснимо другу назву новели «Із записок відлюдька».( у такий спосіб
з’ясовується, що твір написаний у формі щоденникових записів. Така форма викладу дає
можливість без посередників пізнати героя, його найінтимніші думки і почування,
розкрити всі таємниці душі).
-
Напередодні якого свята відбуваються події? Читаємо:
«Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по
моїй уподобі, я сам свій пан. Тут світ і поезія мого життя. Тут я можу бути раз
дитиною, другий раз героєм, а все самим собою. Зо стін глядять на мене
артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона,
Рескіна. На поличках стоять мої улюблені книги в гарних оправах. На постаменті
в кутику мармурова подобизна старинної статуї хлопчика, що витягає собі терен
із ноги, а скрізь по столиках цвіти — хризантеми, мої улюблені хризантеми
різних кольорів і різних відмін. А на бюрку розложена тека з моїм дневником.»
Який рівень естетичних смаків та уподобань героя?
До якого прошарку суспільства належить персонаж?
Про що свідчить така обстановка в кабінеті?
(Можна зробити висновок, що герой твору – естет, рафінований
інтелігент, який добре розуміється в мистецтві, начитаний, цілком сучасний. Про
це свідчить і обстановка в його кабінеті. Автор вдається до детального опису
всіх подробиць, щоб психологічно підготувати нас до того, що цей світ,
витворений героєм, є мушлею, де ховається його самотність).
-
Хто така Сойка, як її справжнє ім`я ?(Марія-Маня-Манюся)
-
Чому розлучились герої?
-
Доведіть, що Хома (Масіно) і Марія справді кохали одне одного.
-
З якою метою автор обрав форму листа
для розкриття подальшого сюжету твору?
(Щоб уникнути одноманітності у побудові твору та розвитку сюжету).
-
Поясніть початок листа : «Чи тямиш мене?» (чи пам»ятаєш мене?)
-
Як тон листа розкриває героїню?
(насичення питальними реченнями, зокрема повторення фрази «Чи тямиш
мене?», створює силове поле присутності героїні. Передається вир почуттів,
«огонь пристрасті», описи страждань, випробувань героїні)
-
Композиція
незвичайна – « твір у творі», твір з обрамленням.
Це щоденник головного героя , у канву якого вплітається лист – сповідь молодої
жінки про свою драматичну долю, що надає розповіді ще більшої психологічної
напруги.
-
Уперше в українській прозі І. Франко вводить прийом
розлогого листа, який є і жанровим компонентом твору, і розлогою розповіддю про
взаємини закоханої пари Хоми – Массіно і Манюсі, про життєві пригоди героїні у
пошуках щастя. Намічається сюжетна лінія образу фатальної жінки.
-
Як змінюється психологічна реакція Хоми на прочитане
з листа?
(Від першого бажання вкинути лист у вогонь разом із
колишніми почуттями та фразою: «Невже одна поява отих кількох аркушів,
записаних її рукою, одного засушеного крильця давно вбитої пташини може вивести
тебе з рівноваги?» до вигуків: «Женщино, демоне! Чого тобі від мене треба?
Женщино, комедіантко, прокляття на тебе! Всі твої слова. І сміх, і сльози – все
це комедія, все роля, ошука!..» І нарешті: «Де мої сподівані радощі? Де мої
естетичні принципи? Де моє тихе задоволення? Пропало, пропало все! Ось де
життя! Ось де страждання! Ось де боротьба, і розчарування, і безмежні муки, і
крихітки радощів, задля яких і безмежні мук не муки».)
-
Чому Сойка наважилась через 3 роки все-таки повернутися до Массіно?
- Як ви ставитесь до вбивства сойки Манею? Назвіть причини, що спонукали її до цього, чи виправдовують вони такий вчинок? (Через ревнощі ненависть до сойки набуває лютої агресії: Маня вбиває сойку. Саме це вбивство потім позначається на пригніченому стані молодої жінки, її демонічних рисах).
. «Сойчине крило»
- твір, у якому синтезуються епос, лірика, драма. Спробуйте довести це.
Епічність – у
широкій часовій протяжності, в епопейності подій,
лірика – у
музиці мови й акордових почувань,
драма – у драматичній напрузі, в ущільненній часово-просторовій єдності.
Сойка (Garrulusglandarius), птах родини воронових, відіграє роль
"поліцейського лісів": вона завжди на сторожі, своїм скрипучим голосом
подає знак лісовим мешканцям про появу людини набагато раніше чим людина її помітить.. У природі сойка
уникає відкритих місць, більше полюбляє перельоти з крони на крону. По землі
пересовується невпевненими стрибками, тому внизу довго не затримується. Також
сойка має здатність переймати звуки інших птахів.
Імітаторські
здібності сойки достатньо хороші. Їй підвладні, напевно, не тільки всі звуки
живої природи, а й нескінченна різноманітність механічних звуків. Сойка може
"стукати", ніби вдаряє дзьобом об дерево, "скрипіти", як
незмазане колесо воза. Іноді можна опинитися свідком і спільного співу сойок У всіх випадках спів сойки -
явище вкрай короткочасне і нерегулярне. Воно припиняється з появою гнізда, і аж до вильоту
пташенят сойка робиться однією з наймовчазніших і лякливих птахів.
«Проблемне питання».
Чому ж Іван Франко ввів образ саме цієї пташки?
Давайте простежимо, яким було життя Марії протягом трьох років, щоб відповісти
на це питання.
«Сповідь Сойки» - «сюжетний ланцюжок».
- Як склалося життя Сойки після розлуки з коханим?
- З якими чоловіками звела її доля?
Втеча з Генрисем до Кракова
шахрайство разом із
Генрисем ,його арешт
спроба повіситись
зв'язок із
Зиґмунтом, його арешт
квиток до Москви, знайомство з
Володимиром
Семеновичем
програв у карти Никанору Ферапонтовичу Свєтлову
та від’їзд
до Сибіру
в домі капітана-ісправника
Серебрякова
смерть Миколи Федоровича.
Отже, нелегко
було Марії.
-
Якими були для Марії ці роки ?
-
Як вона їх прожила? ( Її життя було
несправжнє, імітоване.)
1.
«Словникова робота»
ІМІТАЦІЯ (від лат. imitatio) —
1. Наслідування, підроблення.
2. Виріб, який є підробкою
під що-небудь.
3. Повторення музичної теми або мелодії одним з
голосів безпосередньо за іншим
голосом.
Висновок: сойка імітує різні звуки,
припиняє це робити, коли звиває гніздо; усі ці роки Марія імітувала не лише
своє почуття, а навіть і життя.
Сойка імітує різні звуки, припиняє це робити, коли мостить гніздо. Марія
усі три роки імітувала свої почуття і своє життя.
У Євгена Гуцала є такий вислів: «Людина багато в чому схожа на пташку; у ранній молодості нестримно тягне її з дому, вона ладна забути все, з усім розпрощатися, щоб знайти для себе інше, нове життя, а пізніше, коли стільки побачено й пізнано, незбагненна сила тягне людину повернутися назад, до рідного гнізда, туди, де народився, звідки подався у світи…».
Які ж проблеми порушуються в творі?
( Кохання, вірність, зрада, щастя. Сенс людського життя.)
Проблематика новели «Сойчине крило» є екзистенційною за характером, бо Іван
Франко порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а
проблему людського буття взагалі.
Головний герой новели поділяє
матеріалістичні погляди: спочатку «весь був у громадській праці», мріяв про
хліборобські спілки, займався агітацією серед селян, за що, очевидно, сидів у
в’язниці. Але коли став жертвою власних пристрастей, то суспільство, держава,
народ стали для нього «подвійними кайданами». Герой став самітником,
відлюдьком. Таке життя нікчемне. У кінці твору герой це зрозумів і повернувся
до себе, до людей.
Сенс буття Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Але доля жорстоко покарала її за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч.
Головна ідея новели – це утвердження
думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності.
Марія після трирічних поневірянь у
пеклі злочинницького світу повертається до коханого, бо зрозуміла, що основним
принципом життя є любов. У цьому полягає гуманістичний пафос твору. Чи варто
було вирушати кудись на пошуки великої любові й розкоші, щоб врешті-решт
опинитися в рідному краї і тут пізнати справжнє кохання і стати щасливою?
В душі Хоми – Массіно відбувається боротьба між байдужістю до життя, самотністю, образою і почуттями «живого чоловіка», які перемагають, бо кохання – рушійна сила життя.
– Чи були в героїні моменти слабкості, коли вона не мала виходу із
ситуації?
- Що вона хотіла зробити з собою?(Повіситися, втопитися).
- Як ви думаєте, що її стримувало?
«Психологія душі Марії»
Так сталося і з Марією:
поневіряння злочинницьким світом, дві спроби самогубства – ось наслідки її
необдуманого вчинку. Хто винен у тому, що Марія втекла від коханого, від самої
себе? Що керувало її вчинками?
Романтичне бажання жити, а не
існувати, не просто бути, а стати – це прагнення і визначило її подальшу долю.
Як кожна жінка вона мріяла про щастя, достаток, мріяла побувати у різних місцях
світу. Вона жила покликом серця, прагнула почуватися особистістю, жадала
повноцінного життя.
Психологічний портрет Марії
вражає багатством її внутрішнього світу, своєрідним баченням смислу буття і
гармонії з природою, поетичним мовленням.
Пристрасна натура, Марія
перебуває у полоні палкого почуття і тому повертається до рідного краю, до
того, кому першою освідчилася у коханні і кого свого часу зрадила. Шукаючи
щастя вона помилилася у своєму виборі і тепер спокутує свої гріхи. Її лист Хомі
– Массіно – це сповідь зраненої душі, яка, попри всі випробування, залишилася
чистою, люблячою і поетичною. Ми ще раз переконуємося в тому, що кохання –
велика сила. Воно здатне зцілити людину, повернути її до життя.
Домашнє завдання:
Скласти психологічний портрет Хоми.
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
04.04.22 - 08.04.22
Уроки № 23, 24
Поема І.Франка "Мойсей"
1905 р.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».
Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; демон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень.
Сюжет твору: сорок років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм — у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей — Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням — Мойсей виходить на широкий майдан, стає на камінь і виголошує промову (невже доведеться розтоптати, «як гнилу колоду», того, кого «батьки звали батьком народу»?) — Мойсей застерігає народ від Божого гніву, адже йому долею написано йти вперед — Мойсей розповідає притчу про дерева й розтлумачує її зміст — Авірон насміхається й наводить контраргументи (він не вірить у Єгову й пропонує євреям поклонятись іншим богам — Ваалу й Астарті) — Датан почав звинувачувати Мойсея (євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька») і закликав народ закидати камінням пророка, проте ніхто не наважився зробити це — юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ — Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя — Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви — у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він нині» сипів Ізраїлю з Єгипту — оскільки Мойсей «па момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети — вихор у степу, раптом в оточенні парубоцтва з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, до бою, ще мить — і всі зірвуться й ліниві кочівники перетворяться на завойовників, героїв, Авірона поб’ють камінням, а Дата-на повісять.
Віршовий розмір поеми: анапест (пролог написано ямбом).
Поему розпочинає пролог — звернення до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той нароз-дорожжу…» Таким було українство на початку сторіччя: розштампова-не, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно, не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як рухатися. Мойсей присвятив себе служінню народові, та доля проводиря складна й підступна. Авірон і Датан підбурюють народ проти Мойсея. Вони навіть погрожують закидати Мойсея камінням. Та ні погрози, ні залякування не спинять пророка. Мойсей усвідомлює, що найголовніше для народу, який тільки-но піднявся, — увесь час рухатись уперед, не спиняючись ані на мить. Він розповідає народові алегоричну притчу— казку про те, як дерева обирали собі короля. Жодне з розкішних дерев: ані кедр, ані пальма, ані рожа, ані дуб, ані береза — не погодилися служити для захисту, честі, надії, підмоги інших дерев… лише терен згодився принести себе в жертву деревам, боронити їх, щоб вони буяли до неба.
Мойсей розкриває алегорію казки — «виклад до неї»: Дерева — се народи землі, А король у їх колі — Божий вибранець, син і слуга Господевої волі. У цій притчі Франко викладає свій погляд на пророка-вождя народу, який прагне дістати свободу. Відданість своєму народові, усвідомлення його прагнень — риси, якими має бути наділений поводир. Зневірившись у власних силах, у подальшій боротьбі, піддавшись намовлянням Авірона й Датана, народ відмовляється слухати Мойсея, вірити йому, визнавати за свого пророка. Мойсей полишає табір. Після розмови з Азазелем Мойсей відчуває сумнів, чи справді він служив своєму народові, чи не варто було залишатися в Єгипті. За це Єгова суворо покарав його: А що ти усомнивсь на момент Щодо волі моєї, То побачивши сю вітчину, Сам не вступиш до неї.
Домашнє завдання:
Написати есе на тему: "Що хотів сказати Іван Франко українському народові своєю поемою "Мойсей"
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
28.03.22 - 01.04.22
Уроки № 21, 22
Філософська поезія Івана Франка. Драматизм людських стосунків у "Легенді про вічне життя"
Завдання №1 «Відділи зерно від полови». «З вершин і низин» «Кобзар» «Зів’яле листя» «На крилах пісень» «Мій Ізмарагд» «Думи і мрії» «Із днів журби» «Думи мої, думи мої» «Відгуки» «Давнє і нове» «Сонячні кларнети» “Баляди і роскази” |
Чи сподобалась вам легенда? Скажіть, хто з героїв "Легенди про вічне життя" найбільше вам імпонує і чим саме? Зачитайте уривки, які запам’яталися.
Пригадайте визначення притчі. (Притча – повчальна алегорична оповідь, у якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.) Визначте жанр «Легенди про вічне життя». Свій вибір вмотивуйте. (Притча)Композиція твору 1. Смерть Олександра. 2. Олександр Великий раює у Вавилоні, а аскет живе в пустелі і служить богині. 3. Олександр цілує горіх і кидає його у вогонь. 4. Аскет віддає горіх Олександрові, той в свою чергу Роксані, Роксана - Птоломею , а той - куртизанці. Роксана отруює чоловіка. Горіх знову опиняється в Олександра. 5. Аскет одержує від богині чарівний горіх безсмертя. |
АК-14, АКП-16, АКОФ-17
Українська література
21.03.22 - 25.03.22
Уроки № 19, 20
Поезія Івана Франка
1. Символ вічної жіночності, материнства, краси в сонеті "Сикстинська мадонна".
2. Франкова концепція поступу людства, вираження незламного оптимізму в поезії "Гімн".
Немає коментарів:
Дописати коментар